І в кучу бичого ьгімна
Раптово втраплю близ гумна.
Реве Дніпро, реве ревучій,
Сердитий вітер завива,
Дівчина пісню обрива,
Ту, що співала про козака,
Та вибігає в поле мака.
Шука коханого в степах –
Знаходе лише зграї птах,
Та хижих натовпи комах.
І повертається до кручі
Своєй недолі і Дніпра,
Де прала милого одежу,
Та я за нею вже не стежу.
Широкий тихо застогнав
І заревів, і тихо гнав
Її в Туреччєну…
ДУМА V
В сараї хрюкалим кнури,
Помиї сьорбали з корита…
Та раптом, ніби з-під кори
Берези крапля
Вийшла ти –
Струнка,
Наряджена,
Умита.
Сідало сонце,
Лютий вітер
Ніс холод –
Ніби воду з відер
Плескав на нас.
Панас сердитий
Стріляв з рушниці по качкам,
І роздавали діточкам
Дядьки якісь чужі – не наші:
Канфети, яблука, гамаші,
Книжки з малюнками, платочки,
Яскраво вишиті сорочки.
Колиб не вітер був, вони
Зазнали б, сукіни сини,
Як до дітей отак –
З дарунком.
Я регіт відчував під шлунком.
Казились діти.
Раді-раді:
Дівчата – хусточкам, помаді,
А хлопці вже були в засаді,
Щоб одібрати у дівчат
Їх скарби.
Квів вишневий сад.
Оришка-баба товстий зад
Рукой чєсала, та співала:
"Я хочу сала, сала, сала…"
Гуляли, люба, ми з тобою,
Тут, розпустивши хвіст трубою,
Пробігла кішка…
Біля яру
Зустріли ми уже отару –
Кішок, собак, качок, коров…
Вони брели кудись, немов,
Шукали долі в чистім полі.
З-під людськой вирвавшись неволі
Брели отак кудись…
Дарма! Де їм знайти такі корма,
Що їм давали на селі –
Дари ланів, дари землі!?
Сідало сонце за хати,
Переді мной з'явилась ти
З важкої чорной темноти.
Кішкам хвости ми накрутили,
Та їх на волю відпустили.
ДЯДЬКО В КОРОНІ
Сховався хтось у цьому лісі,
Та тихо гілками гойда.
Колись я бачив – дядько лисий,
Тікав до річки, де вода
Була чєрвоною від крові.
Надів корону він на лоб,
Та тут побачів він ворону –
Її ганяв здоровий жлоб.
Бджола летіла за нектаром,
Водили баби хоровода,
А дядько лисий (даром, даром)
Шукав в бурхливій річці брода.
Оришка з лантухом картоплі
Дивилась – дядько роздягався,
По щокам розітерши соплі,
Вона побачіла – купався
В короні лисий дядько.
Темно
На дворі стало,
Ніби ноччю…
Оришка гикнула непевно,
Забувши соромність дівочу.
Купався лисий дядько в річці,
Співали на деревах птахи.
В той день згоріли в жаркій пічці
Туда попавшії комахи.
Оришка з лантухом картоплі
Прийшла додому тільки вранці.
І мати в утрішньому сонці
Вже працювала на ділянці.
Ховався хтось у лісі темному,
Здоровий жлоб ганяв ворон.
А дядько в царстві у підземному
Знайшов ще декілька корон.
Та, блиснув зубом діамантовим,
Він снідав гілками ялинок.
Спідницю підібравши бантом,
Ввійшла Оришка у будинок.
ЕТЮД
Поезії прозора цівка,
Мов молода весела дівка.
Вірш,
Ніби тополь при дорозі,
А слово
Як ліхтар на розі
Двох вулиць,
Що зхрестили місто
Без сенсу,
Наміра,
Без зміста.
Блукаючи по місту цьому,
Зустрінеш,
Крапку,
Риску,
Кому…
БИЛИНА
Народ, що звів святі основи
Новогіродського кремля,
Хай воля славиться митця,
Жнеці, мисливці, риболови
Дивились тихо, як вівця
Крокує полем.
Мирно, чємно
Вона щіпає очерет,
Та озираться даремно
На принців,
Вилізших з карет.
Шепочє хтось: "Вівця крокує!
Вівця крокує, Боже, Ти,
Що світ створив із темноти,
Помилуй Мя!
Не стану більше
Грішити я перед тобою,
А краще з торбою, з торбою
Піду по світу, по хатам –
Вклонюся тут, вклонюся там…
Щоб пребувала воля Ця,
Та щоб дивитись, як вівця
Крокує полем, лісом, лугом,
І стати їй надійним другом,
Оберігати і пасти,
О, Святий Господи, прости!
Прости мене, прости народи,
Що обробляють огороди,
Щоб потім перти на базари,
Мов хижі лютії хазари,
Картопля, яблука і сало,
Та все їм мало, мало, мало…"
Світило сонце, вітерець
Гойдав в низині хутірець.
І курка не несла яйця,
А всі дивились, як вівця
Крокує полем…
Мирно, чємно
Вона щіпає очерет,
Та озираться даремно
На принців,
Вилізших з карет.
ЗАГИБЕЛЬ КИЄВА
Синє небо зламалось
Та гепнуло долі,
На Подолі дівки
Поховались до хат.
Горобці верещали
Від страху, від болі?
І дві кволі істоти
Дивились,
Як падає град…
Град холодний з дощєм,
Град дідів і бабів,
Хліба кусень з борщєм –
Їжа скромна рабів.
Хто привів нас сюди –
До дніпровськой води
У садки яблоневого квіта?
Де в степах колосистого жита
Наша скрутная доля зарита…
Хай копита коней
Нас несуть в темряву,
Де щіпать кобили
Криваву траву,
І куди не ступала
Людини нога,
Де завжди завиває
Скажена пурга.
І Олена невинна
В той день понесла
Від Святого, напевно,
Від Духа…
Але Града Святого
Вона не спасла,
Бо коли почалась заваруха –
Хтось младую Олену
За вуха схопив
І до кручі підвів,
І в дніпрі утопив…
Пив народ
І дівчат гвалтували дядьки,
А у Лаврі
Повстали з могил мертвяки…
І з околишніх сіл
Прибігали хряки:
Підривали широкі каштани,
Від людей вимагаючі шани.
На майдані
Знайшли в чємодані дитя,
Що сказало:
"Олена дала нам життя!"
А на кручі Дніпра,
Де сконала Олена,
Жаба раптом
З'явилась зелена.
І страхіття таке
Потягло по землі,
Зло у Граді Батьків лютувало,
Та невиннії душі
Псувало…
Синє небо зламалось
Та гепнуло долі,
На Подолі дівки
Поховались до хат.
Горобці верещали
Від страху, від болі?
І дві кволі істоти
Дивились,
Як падає град…
ГЛАВА СОРОК ПЯТАЯ
Зимняя Венеция. Анна Итальянская. Башня в Маростике.
Венецианский вокзал Санта Лючия встретил нас солнцем и относительным по сравнению с Веной теплом. Было градусов десять плюс. Мы зашли в одну из привокзальных кофеен, чтобы позавтракать.
Памятуя о том, что эспрессо в Италии это не то, что эспрессо вне
Италии, что это всего лишь один глоток очень крепкого кофе, а не целая чашечка, мы наебнули по пушистому каппучино, присыпанному сверху стружками горького шоколада.
Запах моря и гниющих каналов слегка возбуждал, смутно напоминая запах давно не мытой пизды. Мы не были обременены вещами и, следуя стрелкам указателей, пошли по узким средневековым улочкам к площади
Святого Марка. С Анной мы договорились встретиться к одиннадцати у вокзала. Ей надо было ехать из Вероны, где она в данный момент обитала.
На площади было пустынно. Со стороны Адриатики дул резкий пронзительный ветер, выдувая мозги и забивая дыхание. Преодолевая сопротивление ветра, мы добрели до парков Ждардини с торчащими среди вечнозеленых пиний биеннальными павильонами и повернули назад. Сели на речной трамвай, не покупая билетов, и доехали на нем до Санта Лючии.
– Мы можем зайти в Академию, там учится один русский студент, а затем пойдем обедать, я знаю здесь одну модную тратторию, – сказала
Анна. – А вечером поедем в Верону. Устроим маленький ужин у Лучьяно, я пригласила пару друзей, которые хотят увидеть голых поэтов. У