А Юрко додав:
– Ви переконали нас у тому, що Королівство існує!
– І що людям треба довіряти, – додала Оленка. – Я це чула, але до мене не доходило.
– Ми знову повернемо книжку до інтернету.
Пані Тереза засміялась:
– Чого ти, ба?
– Що ваш інтернет без електрики? А проте кінець світу не настав.
– Ой, кілька таких днів, – похитав головою дід Пилипко, – і буде кінець. Уявляєте, як уночі грабуватимуть крамниці та квартири. І люд боїться...
Всі замовкли, бо дід мав рацію. Нарешті пані Тереза сказала:
– Є таке прислів’я: «Хто не запалить свічки, той сидітиме в темряві». Все залежить від людини. Хтось запалює свічки, а хтось сидить у темряві. Хтось довіряє, а хтось зловживає довірою. Такий наш світ. У ньому мусить бути справжнє світло, яке ніколи не зникає.
Коли наступного дня Соня, Мортіус і Тигрисик спускались у катакомби, Соня зітхнула:
– Я б і щотижня бувала в Серединному світі, але цей жах під землею...
– Серденько, але ж я не знаю іншого шляху!
– Пошукай!
Зрештою, на цей раз обійшлося без неприємних випадків. Бо Мортіус краще орієнтувався і був готовий до того, що чекає їх за кожним рогом. Вони без проблем увійшли до в’язниці й побачили на стіні намальовані двері. Трохи кривуваті, але цілком реальні.
– Цікаво, хто б то міг бути? – сказала Соня.
Тигрисик принюхався:
– Людина, чоловік, любить цукерки «Дюшес».
– І, безперечно, вміє читати інструкції, написані вогняним пером. Може, він уже чекає нас у замку.
...Надходив вечір. У замку на першому поверсі світилося вікно. Ясько і Мацько сиділи на напіврозвалених сходах, до яких у Мортіуса ніяк не доходили руки. Але цього разу бур’ян у тріщинах був виполений, а каміння припасоване одне до одного. На порозі з’явився середніх літ чоловік і жваво заходився жестикулювати. Ясько і Мацько теж не мали голосу, тож Соня легко зрозуміла незнайомця.
– Це, – сказала вона, – книгоноша з Серединного світу.
– A! – мовив Мортіус. – Це з отих, хто продає в електричках і трамваях церковні календарі й образки.
– Нічого поганого в тім немає, – зауважила Соня. – Чекай, він щось для нас має.
Цим щось виявився рукопис, оправлений у шкіряну палітурку. На титульній сторінці було виведено:
Книгоноші з Королівства.
– Ще один рукопис! – здивувався Мортіус.
– Ой, це той, що вкрали у мого батька! – зраділа Соня.
Вона розгорнула книжку на останній сторінці й прочитала:
«Герман знайшов човна, про який розповідав Марко, втягнув його на берег і перевірив, чи той досить міцний. Потім посидів біля попелища, коло якого грілися хлопці, чекаючи на книгонош, і яке вже заснувала павутина. Сонце ласкаво дивилося на нього, і вода в річці відсвічувала зеленим. Втім, протилежного берега не було видно, лише лінію, що розділяла воду й небо. Герман подумав, що коли буде міст, він повернеться сюди, і не сам. Яйце, що розкололось, зробило Королівство доступнішим. Світ, що був у ньому, прагнув змін.
Він плив через ріку довго, майже до вечора, долаючи швидкі течії й оминаючи вири, і з кожною маленькою перемогою берег ставав ближчим. Майя – так само. Щоб знайти її, він обійде увесь світ.
Човен доправив його до берега, на те місце, де на кручі було самотнє дерево. Вже здалеку помітив, що дерево не зацвіло. Герман видряпався на пагорб, звідки видно було Королівство, й притулився до стовбура. І раптом відчув, що дерево хилиться, врешті падає. Він ледве встиг відскочити вбік. Дерево полетіло вниз і незабаром загойдалося на хвилях. Хоч би не впасти разом із ним і знову не опинитись у владі водної стихії. Герман засміявся. Сонце припікало, і він, знявши сорочку й підставивши спину сонячному промінню, ліг на живіт. На спині було виведено розпеченим металевим прутом одне-єдине слово:
Книгоноша.
– Так, я й справді книгоноша. Ношу книжки в голові! – стиха мовив Герман і засміявся тим чудовим сміхом, від якого тане сніг».
– Ти маєш рацію, – сказав Мортіус, – це інша книжка. Книжка про автора книжки. Я вже нічого не розумію.
А в Королівстві, в столиці, у домі королівського архіваріуса, домовичок Спрячик годував ненажерливе пташеня білим хлібом, розмоченим у чорній каві.
– Ніколи б не повірив, що воно буде таке їсти! – вкотре сказав Марко.
– Каву п’ють мудрі люди, яким потрібно більше часу, ніж 24 години на добу, щоб встигнути більше. А цей пташок дуже розумний!
Марко скривився, бо вельми розумний пташок зробив ляпку на його штанях.
– Але не будемо ухилятись від теми, – продовжив домовик. – То що ти маєш зробити, коли Люцина прийде провідати нас із пташком?
– Запросити її покататися на човні. А якщо вона буде не сама, а з братом?
– Сміх та й годі! – розсердився Спрячик. – Дорослий парубок! Добре, я тобі допоможу. Закличу Серпня, і між іншим поставлю ту пісню.
– Твою улюблену?
– Твою також. «Норвезький ліс».
– А раптом їй не сподобається?
– Хто ж не любить класики?
– Ну, а далі що?
– Запросиш на прогулянку. На човні напишеш вогняним пером одне-єдине слово.
– Яке?
– Люцина.
– Це вже занадто!
– На твоєму місці я написав би інше:
Марко почервонів як рак:
– Ти що, здурів?!
– То пиши «Люцина». У повітрі, на піску, на воді... Це тобі не що-небудь, а магія. Не якісь там фокуси...
Потім вони удвох винесли пташеня на сонечко у відвойовану від бур’янів пісочницю.
– Що ж ти робитимеш, коли воно почне літати й покине тебе? – спитав Марко.
– Нехай політає. Але воно повернеться, бо тут його дім. Я ж його люблю, і воно про це знає, – відказав Спрячик.
Слова з трьох світів
Є книжки, які можуть змінити світ. Бувають вони і в Королівстві, і в Імперії, і в інших світах. Де не пишуть і не читають таких книжок, світ занепадає і починає хворіти.
Енциклопедія Королівства
Коли щось дуже потрібне, йому не дозволять зникнути.
Королівство
Імперія – це таке місце, де багато мишей і мало котів.
Король Сиволап
Імперія – це держава, яка складається з кількох королівств, у жодному з яких немає короля.
Серединний світ
Хто боїться, той живе в імперії, хто не боїться – у Королівстві.
Енциклопедія Королівства
Шлях до Королівства не є легким. Туди не купиш квитка за всі гроші на світі чи якісь заслуги.
Енциклопедія Королівства
Нема такого зла, щоб на добре не вийшло.
Серединний світ
Коли переймаєшся тільки власними проблемами, світ змінюється на гірше. Майже непомітно, але змінюється, бо йому не вистачає твого розуму, твого серця, твого відчуття небезпеки.
Королівство
Хто боїться темряви, той помре своєю смертю.
Приказка опирів
Коли не можеш зовсім нічого вдіяти, уяви собі щось цілком протилежне.
Імперія
Книжки змінюють світ, коли в них вірять.
Королівство
Ми повинні захищати тих, хто не може захистити себе сам.
Король Дем'ян Милосердний. З книжки «Земля для всіх»
Хто багато знає, той довго не живе.
Імперія
Хто забагато знає, той погано спить.
Опиряче прислів'я
Хто багато знає, багато журиться.
Домовик Спрячик
Немає дня без ночі, а вечора без світанку.
Імперія
Не слід виносити сміття з хати.
Серединний світ
Найголовнішого очима не побачиш.
Антуан де Сент-Екзюпері, Серединний світ
Правила домовиків:
1. Не заважати одне одному.
2. Якщо не подобається щось, постав себе на місце іншого.
3. Якщо чимось невдоволений, скажи про це прямо.
4. Хто смітить, той і прибирає.
5. Кожен має право на власну думку, власний куток і власну таємницю.
Королівство
Хто не слухає власного серця, може потім не знайти його в собі.
Енциклопедія Королівства
Світ стане досконалим лише тоді, коли в ньому зникнуть кордони.
Енциклопедія Королівства.
Коли щось пригадуєш, то впускаєш минуле, а коли мрієш, майбутнє приходить до тебе.
Королівство
Друзі можуть зрадити, книжки – ніколи.
Імперія
Громадянами Королівства стають, а не народжуються.
Закон Королівства
Не все, що схоже на книжку, є нею.
Книжкові гноми
Людське обличчя – це теж книжка, яка розгортається тоді, коли людина скидає маску.
Королівство
Коли твоє серце проймає страх, зроби кілька кроків догори.
Імперія
Найкращі книжки ті, які не горять.
Серединний світ
Ніщо не замінить книжки, її запаху, шелесту сторінок, краси друкованого шрифту. А читати можна сидячи на дереві чи при свічці.
Серединний світ
Хіба освічене серце не варте більше, ніж те, що нічого не знає?
Король переліток
Є серця мудрі, а є немудрі. Бійся немудрого серця.