«а я ж попереджав», ліпше замовкніть узагалі.
Шокований, сердитий, Луїс зблід і притих.
Не звертаючись ні до кого конкретно, Полін промовила:
— Подивімося супутниковий знімок міста.
Один з асистентів відповів:
— Там зібралися хмари, але видно все одно добре.
Зображення вивели на екран, і Полін почала його розглядати. Побачила дельту річки, широке залізничне полотно, великий порт. Пригадала свій візит у Бусан, ще коли була конгресменкою. Її там прийняли дуже гостинно й подарували традиційну червоно-золоту шаль, яку вона носила й досі.
Білл сказав:
— Радар підтверджує, що ракета лише одна.
— Є відео?
На одному з екранів з’явилося зображення міста вдалині. За тим, як піднімалась і опускалася камера, було зрозуміло, що знімають із корабля. Додався звук: почулося гудіння потужного двигуна, плюскіт хвиль і спокійна бесіда двох чоловіків, які вочевидь не здогадувалися про те, що зараз відбудеться.
Зненацька над доком спалахнула жовтогаряча куля. Люди біля камери вражено вигукнули. Куля перетворилася на стовп диму, з якого виросла грибоподібна хмара.
Полін хотілося заплющити очі, та вона не могла.
«Вісім мільйонів людей», — подумала вона. Одні загинули миттєво, інші зазнали страшних поранень, багатьох отруїла радіація. Корейці, американці та люди інших національностей, що були в портовому місті. .. Луїс мав рацію: вона могла зупинити це, але не наважилася. Удруге такої помилки не зробить.
Корабель накрила ударна хвиля, і на екрані спочатку з’явилася палуба, тоді небо, а далі — просто темрява. Полін сподівалася, що моряк, який усе це знімав, вижив. Промовила:
— Білле, попросіть у Пентагону підтвердження, що це був ядерний вибух.
— Слухаюсь, мем.
Сама вона в тому не сумнівалася, але це мали перевірити детекторами радіонуклідів. Для того, що Полін збиралася зробити, докази ніколи не будуть зайвими.
Генерал Пак ударив уже вдруге. Більше неприпустимо вдавати, ніби ядерної війни вдасться уникнути. Вона єдина у світі могла не дати йому зробити це втретє. Сказала:
— Чессе, як завгодно, але передайте президентові Ченеві, що США знищать усі ядерні бази Північної Кореї, але на Китай нападати не збираються.
— Так, мем.
Полін дістала з кишені Бісквіт. Скрутила пластмасову коробку, ламаючи пломбування, і вийняла картку, що лежала всередині.
Усі присутні стежили за нею в цілковитій тиші.
Білл промовив:
— Є підтвердження. Удар був ядерний.
Зникла остання крихта надії, яку ще плекала Полін. Вона сказала:
— Зв’яжіться з Командним пунктом.
Задзвонив її телефон, вона взяла слухавку, голос промовив:
— Пані президентко, говорить генерал Еверс із Командного пункту Пентагону.
Вона відповіла:
— Генерале, згідно з моїм розпорядженням, ви націлили ядерні ракети на всі військові бази Північної Кореї, захоплені повстанцями?
— Так, мем.
— Зараз я назву вам код підтвердження. Якщо він правильний, віддайте наказ запускати ракети.
— Так, мем.
Поглянувши на картку, вона зачитала код:
— «Оскар, листопад, три, сім, три». Повторюю: «Оскар, листопад, три, сім, три».
— Дякую, пані президентко, код правильний. Віддаю наказ на пуск.
Полін поклала слухавку. З тяжким серцем промовила:
— Я це зробила.
* * *
У Джуннаньхаї дивилися на зображення з радара, що показував, як у небо над Америкою, ніби зграя гусей у теплі краї, підіймаються ракети. Чень наказав:
— Запустити масовану кібератаку на всі американські комунікації.
Це була звична справа. Кай знав, що в кращому разі напад матиме лише частковий успіх. Американці підготувалися до кібервійни незгірш од китайців, і обидві сторони мали розроблені плани для контрудару. Атака не завдасть критичної шкоди.
Фу Чую запитав:
— А де решта ракет? Я бачу лише двадцять-тридцять.
Кон Джао відповів:
— Схоже, удар обмежений. Вони не хочуть починати повномасштаб-ної ядерної війни. Це означає, що їхня ціль, найімовірніше, не Китай.
Хван промовив:
— Цього ми не знаємо напевне. Не варто ризикувати й тягнути, допоки стане запізно.
Кон відповів:
— Скоро побачимо. Поки що ціль може бути де завгодно — від В’єтнаму до Сибіру.
Кай бачив на екрані, що ракети пролітають уже над Канадою. Гукнув:
— Хто-небудь, дайте розрахунковий час удару!
Асистент промовив:
— Двадцять дві хвилини. Ціль не в Сибіру. Ракети летять значно південніше.
Кай зрозумів, що ціллю може бути навіть будівля, в якій він оце сидить. Оперативний штаб був готовий до всього, крім прямого влучання ядерної бомби. Якщо американські ракети досить точні, він загине за двадцять дві хвилини.
Уже навіть менше.
Захотілося подзвонити Тін, але він стримався.
Ракети пролітали над океаном.
— П’ятнадцять хвилин, — промовив асистент. — Ціль — точно не В’єтнам. Це або Корея, або Китай.
Кай був упевнений, що ракети летять на Корею. Він не просто здогадувався. З боку президентки Ґрін було б дурістю бити по Китаю якимись тридцятьма ракетами. Адже так не завдати нищівної шкоди, а китайці дадуть відповідь усім, що мають, зруйнувавши більшу частину американської військової інфраструктури ще до того, як її встигнуть перевести в бойову готовність. До того ж Сеул і Бусан бомбардував не Китай, а генерал Пак.
Міністр закордонних справ Ву Бай сказав:
— Я отримав офіційне звернення від Білого дому, в якому йдеться, що вони завдають удару лише по ядерних об’єктах Північної Кореї.
Хван відповів:
— Це може бути брехня.
Асистент промовив:
— Десять хвилин. Цілі різні, всі в Північній Кореї.
Коли це правда, як поведуться присутні? Американці вже потопили авіаносець, убивши дві з половиною тисячі китайських моряків, а зараз збиралися перетворити половину Північної Кореї, єдиного військового союзника Китаю, на радіоактивний попіл. Кай знав, що його батько й решта старих комуністів не подарують такого приниження давньому ворогу. Їхня гордість за себе та вітчизну цього не дозволить. Вони вимагатимуть ядерного удару по США. І хоч прекрасно усвідомлюють наслідки, наполягатимуть на ньому.
— П’ять хвилин. Усі цілі — на півночі та сході Кореї, за межами Пхеньяна та решти території, окупованої південнокорейськими силами.
Після такого Каєві та Кон Джао буде складно стримати генерала Хвана і Чан Дзяньдзюня. Та останнє слово завжди за президентом Ченем, і Кай відчував, що той діятиме помірковано. Ймовірно...
— Одна хвилина.
Кай дивився на супутниковий знімок Північної Кореї. Його сповнювало відчуття трагедії від усвідомлення своєї безпорадності.
Радар показав, що ракети з проміжком кілька секунд завдали удару по всій північно-східній чверті Корейського півострова. За підрахунками Кая, на тій території містилося одинадцять ядерних баз, і президентка Ґрін, схоже, атакувала кожну з них.
Те саме зображення було навіть красномовніше на знімку з інфрачервоного супутника.
Чан Дзяньдзюнь підвівся.
— Товаришу президенте, дозвольте висловитися як голові Комісії з нацбезпеки.
— Кажіть.
— Наша відповідь повинна бути рішуча, ми маємо завдати США реальної шкоди, та, найголовніше, пропорційно їхнім діям. Пропоную поцілити трьома ядерними ударами по американських ядерних базах поза межами основної території Сполучених Штатів: на Алясці, Гаваях та Ґуамі.
Чень похитав головою.
— Однієї має бути достатньо. Одна ціль — одна ракета. Звісно, якщо ми взагалі на це підемо.
Втрутився Кон Джао:
— Ми завжди казали, що не застосуємо ядерної зброї першими.
Дзяньдзюнь відповів:
— А ми й не будемо першими. Якщо зробимо те, що пропоную я, станемо третіми. Першими були північнокорейські ультранаціоналісти, другими — США.
— Чан Дзяньдзюню, дякую.
Президент Чень повернув голову до Кая, вочевидь бажаючи вислухати його аргументи проти такого кроку.
Кай опинився в прямому публічному конфлікті з батьком.
— По-перше, слід зауважити, що під час американської агресії проти нас — затоплення «Фудзяня» — не застосовували ядерної зброї.
— Це важливо, — погодився Чень.
Кай збадьорився. Очевидно, президент підгримував стримані кроки.
— По-друге, американці атакували ядерною зброєю не нас, і навіть не наших союзників у Північній Кореї, а заколотників, яким Китайська Народна Республіка нічим не зобов’язана. Можна навіть сказати, що президентка Ґрін зробила послугу нам і всьому світові, знищивши небезпечну групу узурпаторів, які мало не розпочали ядерної війни.
Асистент шепнув щось на вухо міністрові закордонних справ Ву Баю, і той сердито скривився.
— Голова адміністрації Гонконгу зрадив нас, — протягнув він похмуро, — і звернувся з офіційно вимогою до китайської армії негайно прибрати своїх дванадцять тисяч військовослужбовців. Побоюються, що через цей гарнізон Гонконг може стати ціллю для ядерного удару. — Витримавши паузу, додав: — Заяву він зробив публічно.
Хван розчервонівся.
— Зрадник!
Президент Чень сердито промовив:
— Я думав, у нас усе під контролем! Ми призначили його на посаду, бо він був відданий партії.
«Ти посадив свою маріонетку, навіть не замислившись, що вона може вкусити», — подумав Кай.
— От бачите! — підхопив Хван. — Спочатку бунтує Тайвань, а за ним — Гонконг. Я ж попереджав, що виявляти слабкість неприпустимо!
Заговорив Фу Чую, Каєвий керівник:
— Мені шкода доповнювати погані новини ще гіршими, але я щойно отримав повідомлення від віцеміністра з внутрішньої розвідки. Вам варто це почути. Схоже, у нас проблеми в Сіньдзяні.
Це був великий пустельний регіон на заході Китаю, більшість населення його становили мусульмани, серед яких жеврів рух за незалежність.
— Сепаратисти взяли під контроль аеропорт «Дівопу» й штаб Комуністичної партії в Урумчі, столиці регіону. Вони заявляють, що Сіньдзян тепер — незалежна держава, Східний Туркестан, яка зберігатиме нейтралітет у нинішньому ядерному конфлікті.