На одному з екранів на стінах зали Al-Jazeera вела пряму трансляцію пожежі в Порт-Судані, знімали вочевидь з корабля.
У Східній Африці була ніч, однак полум’я яскраво підсвічувало хмару диму.
Кай сів на чолі столу.
— Подивімося, що ми маємо, — промовив він. — Насмілюся припустити, що серед інженерів є люди Ґвоаньбу?
Усі закордонні проекти були під пильним наглядом агентів Кая. Відповів Ши Сян:
— Двоє, але один загинув.
Голова північноафриканського відділу, Ши був чоловіком середнього віку із сивими вусами.
Багато років тому під час першого відрядження за кордон він одружився з африканкою, і в них народилася донька, яка нині навчається в університеті.
— Я отримав звіт від уцілілого агента, Тань Юсюаня. Загинуло дев’яносто сім чоловіків та чотири жінки. На момент удару всі вони перебували в доці. Сталося це в найспекотнішу пору дня, коли в тій частині світу заведено робити довгу перерву, тому люди залишалися в приміщенні: обідали й відпочивали.
— Жах, — промовив Кай.
Дрон випустив дві ракети «повітря — земля», які завдали значних руйнувань недобудованому доку й спричинили пожежу на цистернах із нафтою. Крім того, загинуло двоє дітей. Зазвичай ми не дозволяємо спеціалістам, що їдуть за кордон, брати із собою малих, але для старшого інженера зробили виняток. Учора він привів на роботу своїх двох синів-близнюків.
— Що кажуть у Хартумі?
— Нічого конкретного. Дві години тому виступили із заявою, що локалізували пожежу й розпочинають розслідування. Типова стратегія, щоб виграти час.
— Було щось від Білого дому?
— Наразі ні. У Вашингтоні саме обід. Реакція може надійти ближче до кінця дня.
Кай крутнувся до Ян Йона, літнього зморшкуватого чоловіка, фахівця із супутникових знімків.
— Дрон потрапив на камеру, — сказав Ян, клацаючи по клавіатурі ноутбука.
На одному з настінних екранів зринула картинка. Кай нахилився ближче, намагаючись розгледіти бодай щось.
— Нічого не бачу, — мовив він.
Як експерт Ян вивчав висотні знімки з літаків ще із часів досупутни-кової фотографії. Узявши лазерну указку, він навів червону цятку на зображення. Тепер Кай нарешті розгледів силует, який міг би сприйняти за чайку. Ян сказав:
— Він пролітає над шосе. — Пересунув крапку. — Оцей мазок — вантажівка.
— Чи можливо визначити тип дрона? — спитав Кай.
— Він великий, — мовив Ян. — Як на мене, схожий на MQ-9 Reaper виробництва американської корпорації General Atomics, що продає їх іншим країнам, зокрема Тайваню та Домініканській Республіці.
— І їх, імовірно, можна придбати на чорному ринку.
— Усе можливо.
Ян змінив картинку. Тепер «чайка» пролітала вже над містом, напевно, Порт-Суданом. Кай запитав:
— Суданці якось відреагували?
Ши відповів:
— Управління повітряним рухом мало запеленгувати його й скасувати польоти. Я перевірю.
— Їхні повітряні сили могли б його збити.
— Припускаю, в ньому не вбачали ворожої цілі. Це міг би бути цивільний або саудитський дрон, що випадково залетів на їхню територію.
Ян знову змінив знімок.
— Це фото зроблене перед ударом. Я збільшив зображення. Ви бачите док. Дрон іде на малій висоті. — Знову поклацав по клавіатурі: — А оце вже — наслідки вибуху.
Кай побачив руїни будівель і високий стовп диму. «Чайка» дещо схилилася набік, неначе здута вітром. Ян пояснив:
— Він летів так низько, що сам постраждав від вибуху. Такої помилки міг припуститися недосвідчений оператор.
Кай промовив:
— Логічно, що американці могли отримати зі своїх супутників такі самі знімки.
— Абсолютно, — підтвердив Ян.
Кай подивився на Джов Мейлін. Вона була молода і не надто впевнена, якщо говорила про щось інше, крім своєї галузі. Кай спитав:
— А у вас, Мейлін, що є?
— Відповідальність на себе взяло угруповання Джихадистський рух суданських салафітів; про нього, однак, мало що відомо — підозріло мало. Їхньому сайту лише кілька днів.
— Нова група, про яку ніхто нічого не чув, — промовив Кай, — створена заради одного удару. Може, щоб відвернути увагу.
— Я це саме перевіряю.
— Інші сайти щось писали?
— Лише загальні ненависницькі коментарі. За винятком китайських уйгурів. Як вам відомо, в них є декілька підпільних сайтів, що представляють сіньдзянських уйгурів-мусульман, утім, вони переважно — якщо не всі — фальшиві. Але факт у тому, що на більшості цих ресурсів радіють убивству китайських комуністів волелюбними африканськими мусульманами.
Кай скривився:
— Пожили б ті уйгури в Судані, за кілька днів самі би прибігли назад в авторитарний Китай.
Він сердився, бо радість уйгурів могла спровокувати стару гвардію Компартії на необдумані дії. Такі, як його батько, вимагатимуть помсти.
— Що ж, — трохи помовчавши, промовив він, — Мейлін, подивіться, що ще ви зможете накопати про Джихадистський рух суданських салафітів. Яне, пройдіться знімками й відстежте дрон до місця запуску. Ши, відрядіть наших людей у Порт-Судан на пошуки уламків дрона, хай спробують визначити його походження. Усі решта, проглядайте арабські та американські новинні канали, слухайте заяви влади. Зранку мушу сповістити міністра закордонних справ, а ближче до вечора, можливо, і президента, тому надайте мені всю доступну інформацію.
Нарада завершилася, і Кай повернувся у свій кабінет.
Секретарка Пен Явень принесла чай. Кави вона не визнавала, називаючи її молодіжним вибриком. На таці стояла тарілка з най-вон-бао, паровими булочками із заварним кремом. Тільки тепер Кай зрозумів, що голодний.
— Звідки ви взяли їх у глупу ніч? — спитав він.
— Мама зробила. Дізналася, що я сьогодні в нічну зміну, й прислала на таксі.
«Явень уже за п’ятдесят, отже, її матері має бути сімдесят з гаком», — подумав Кай. Відкусив шматочок. Булочка була легка й пухка, солодкий крем — неймовірно смачний.
— У вашої мами талант, — мовив він.
— Я знаю.
Кай узяв другу булочку.
З аркушем у руці у дверях кабінету з’явився Ян Йон.
— Заходьте, — гукнув Кай.
Явень полишила їх самих. Ян розклав на столі аркуш, який виявився картою Північно-Східної Африки.
— Дрон запустили з незаселеної частини пустелі за сто кілометрів від Хартума.
Показав пальцем на точку західніше Нілу. На старечій руці Кай помітив вузлуваті жили.
— Швидко ви, — здивувався він.
— У наші часи комп’ютер може автоматично відстежити все.
— Як далеко це від кордону із Чадом?
— Понад тисячу кілометрів.
— Отже, зловмисники — місцеві суданські повстанці, а не теро-ристи-ісламісти.
— Це можуть бути й ті, й інші.
«Що тільки ускладнює справу», — подумав Кай, а вголос сказав:
— Можете відстежити, звідки доправили дрон?
— Спробую. Звісно, його могли привезти на місце в розібраному вигляді, в такому разі відстежити його буде неможливо. Або ж він туди прилетів невідомо коли. Подивлюся, що можу зробити, але аж надто сподіватися не раджу.
За кілька хвилин зайшла Джов Мейлін, її розпирала нетерплячка.
— Схоже, Джихадистський рух суданських салафітів — реальна організація, — сказала вона. — Заснована нещодавно, але на сайті є фото її членів — героїв, як вони їх називають. Деякі з них — відомі екстремісти.
— Вони антиурядові повстанці чи ісламські терористи?
— З огляду на їхню риторику, і те, й інше. Хай там як, не розумію, звідки в них MQ-9 Reaper. Один такий дрон коштує тридцять два мільйони доларів.
— Є якісь зачіпки щодо їхнього базування?
— Гостинг сайту в Росії, але ДРСС, очевидно, там не базується. Не можуть перебувати й в одному з таборів для біженців, де немає зв’язку. Імовірно, сидять у місті — Хартумі чи Порт-Судані.
— Продовжуйте пошуки.
Ши Сян повернувся аж за годину, але в нього була найважливіша інформація. Зайшов із ноутбуком.
— Щойно надійшло фото від Тань Юсюаня із Порт-Судану, — збуджено сказав він.
Кай поглянув на екран. Знімок зроблено вночі, зі спалахом, але він був ідеально чітким. Серед шматків гофрованого металу й каменю валявся шмат схожого на кевлар композитного матеріалу, з якого виготовляють дрони. На ньому було добре видно білу зірку в синьому диску з біло-червоно-синіми стрічками по обидва боки — рондель американських ВПС.
— Щоб мені пусто було, — лайнувся Кай. — Американці кляті.
— Схоже на те.
— Будь ласка, зробіть двадцять високоякісних роздруківок.
— Так, звісно.
Ши вийшов.
Кай відкинувся на спинку крісла. Йому вистачало інформації, щоб передати політикам. Одначе новини невтішні. До вбивства понад сотні невинних китайців причетні США. Це серйозний міжнародний інцидент. Ударна хвиля від вибуху в Порт-Судані облетить цілий світ.
Треба послухати, що скажуть американці.
Кай подзвонив своєму контакту в ЦРУ, Нілу Девідсону. Той одразу взяв слухавку.
— Говорить Ніл.
Попри ледачу техаську вимову, голос його звучав збуджено й зовсім не сонно. Кай здивувався.
— Це Кай.
— Звідки у вас мій номер?
— А ви як гадаєте?
Ясна річ, у Ґвоаньбу були номери всіх іноземців, що жили в Пекіні.
— Вибачте за дурне питання.
— Я думав, ви спите.
— Не сплю, припускаю, з тієї самої причини, що й ви.
— Через убивство американським дроном ста трьох китайських громадян у Судані?
— Ми того дрона не запускали.
— На уламках чітко видно знак американських ВПС.
Ніл замовк. Очевидно, про це він чув уперше.
Кай додав:
— Біла зірка на синьому диску, зі смужками по боках.
— Поки що не можу прокоментувати це, але запевняю, що ми не запускали дрона на Порт-Судан.
— Це не знімає з вас відповідальності.
— Чого б то? Пригадайте полковника Акермана. Його вбили з китайської зброї, але ви відмовилися визнавати свою відповідальність.
Він мав рацію, але Кай не збирався погоджуватися.
— То був один автомат. Скільки мільйонів їх по всьому світу? Відстежити їхні продажі неможливо, чийого б виробництва вони не були — американського, китайського чи якогось іще. Інша річ — дрон.