А лиса среди общей суматохи, когда все бросились бить волка, вскочила в пустую избу, увидела квашню с тестом, вскочила в нее, вы'ляпалась в тесто, побежала на дорогу и легла. Недалеко за селом увидел волк на дороге лисичку-сестричку избитую, израненную и едва живую. С большим участием бросился он к ней, и она начала жаловаться, что и ее так больно прибили, что мозг изо всех костей повыступал. «Крепись, лисичка-сестричка! Вот и я хвоста лишился, да как же быть! Иди за мною, я еще покрепче тебя, буду тебя защищать».
Лисичка начала проситься в сани, но волк ей отказал и доказал, что и одному тесно. Нечего делать! Пошла лиса тихо за едущим волком. Пройдя немного, начала упрашивать, чтобы хотя одну лапку, самую разбитую, положить на сани, не более как лапку. Волк долго отнекивался, наконец согласился. Положивши лапку, лиса после долгих переговоров упросила и о другой, третьей, четвертой, потом умолила волка иметь сострадание и к ее хвосту, который так жалко волочился, и умостилась совсем в санках. Волк услышал, что санки трещат, и начал ее упрекать. «Это, волчику-братику, я орешки кусаю!» Поехали дальше; слышит волк, что санки опять трещат, и снова упрекает лису. «Это, волчику-братику, я орешки кусаю!» Наконец санки совсем рассыпались.
Волк пошел рубить дрова на сани, а лиса осталась пасти лошадь. От скуки она выела у лошади всю внутренность, напихала туда живых воробьев и дырку под хвостом заткнула соломой. У волка сани поспели, и он запряг лошадь. «Ну, ну; ну, ну!» — лошадь ни с места. Волк увидел, что из-под хвоста у лошади торчит солома, и сказал: «Вот как обожралася, что и солома назад лезет!» Вытянул ее… воробьи выпорхнули, и кожа лошадиная упала. Лиса, притворяясь все еще больною от побоев, после продолжительного спора убедила волка, чтобы он вез ее в санках. Волк повез и стал приговаривать: «Битый битую везет! Битый битую везет!» А лисичка шепчет: «Битый небитую везет!» — «Что ты, лисичка-сестричка, говоришь?» — «То я, волчику-братику, говорю: битый битую везет!..»
Была сабе ліска і вельмі галодная. Бяжыць яна дак бяжиць, аж едуць рыбаловы; яна прытаілася, лягла на землю і ляжыць. Тые рыбаловы наглядзелі на ліску, і адзін, каторы ехаў ззаду, узяў тую ліску дый12 ўкінуў ў воз. Ліска, седзячі ў возе, прагрызла дзіру і, выкідаўшы ўсю рыбу праз13 тую дзіру, сама выскачыла, пападбірала рыбу, дый есць. Есць яна дак есць, аж прыходзіць воўк. «Што ты, кумко-галубко, ясі?» — «Рыбу, куме!» — «Дай же ж ты мне». — «Ото! Каб14 я табе давала! Пайдзі дый налаві». — «А гдзе ж я буду лавіць, калі не ведаю гдзе?» — «Вот ідзі за мною, то я табе пакажу». А тымчасам дала воўку адну рыбку, каб ён рассмакаваўся15 , і павяла яго.
Прыходзяць яны да аднаго возяра16 замёрзлага. Ліска прабіла праломку17 дый каже да воўка: «Усадзі свой хвост ў гэтую праломку, то наберецца многа рыбы». Воўк, паслухаўшы хітрай ліскі, ўсадзіў хвост ў праломку і сядзіць. Лісіца, зрабіўшы тое, што хацела, зачала бегаць па возярі, крычаць: «Мерзні, мерзні, кумаў хвост!» — «Што гаворыш, кумко?» — каже воўк. «Я кажу, каб бралася рыбка маленькая і вялікая». Сядзеў воўк, сядзеў ў праломцы, аж покі не прымёрз хвост.
Ліска, ўбачыўшы, што кумаў хвост прымёрз, пабегла ў сяло даць знаць, каб воўка ішлі біць. Людзі, пачуўшы18 , што крычаць на воўка, пабеглі зараз з кіямі, з булавамі біць воўка. А кума пабегла ў хату, гдзе мясілі хлеб, укачалася ў ращыну19 , выбегла, села на стог дый сядзіць. А воўк, пачуўшы людзей, як зачаў рвацца, дый адарваў хвост, і сам ледва20 уцёк. Бяжыць ён дак бяжыць, аж бачыць, на стагу сядзіць ліска дый есць. «Кумко-галубко, бачыш, якая ты благая!21 Ашукала22 мяне. Хоць за тое дай што есці» — «На, лізні раз», — сказала ліска дый пазволіла раз лізнуць.
Воўк, лізнуўшы, захацеў другі раз дый ізноў зачаў прасіць щэ. «Не дам ужо больше, бо мне баліць, бо я ем сваі мазгі; калі хочеш есці, разганіся галавой ў сасну, разбі галаву дай ясі!» Той воўк ізноў паслухаў хітрай ліскі, пашоў ў лес, дый як разагнаўся аб сасну галавой, дак і забіўся на смерць. Ліска, ўбачыўшы, што воўк забіўся, пашла, з’ела ўсе мазгі воўка дай схавалася23 ў нару.
Як була собі лисичка, да й пішла раз до однії баби добувать огню; ввійшла' у хату да й каже: «Добрий день тобі, бабусю! Дай мені огня». А баба тільки що вийняла із печі пирожок із маком, солодкий, да й положила, щоб він прохолов24 ; а лисичка се і підгледала, да тілько що баба нахилилась25 у піч, щоб достать огня, то лисичка зараз ухватила пирожок да і драла26 з хати, да, біжучи, весь мак із його виїла, а туда сміття наклала.
Прибігла на поле, аж там пасуть хлопці бичків. Вона і каже їм: «Ей, хлопці! Проміняйте мені бичка-третячка27 за маковий пирожок». Тії согласились; так вона їм гово'рить: «Смотріть же, ви не їжте зараз сього пирожка, а тоді уже розломите, як я заведу бичка за могилку; а то ви його ні за що не розломите». Бачите вже — лисичка таки собі була розумна, що хоть кого да обманить. Тії хлопці так і зробили, а лисичка як зайшла за могилу, да зараз у ліс і повернула, щоб на дорозі не догнали; прийшла у ліс да і зробила28 собі санки да й їде.
Коли йде вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» — «Здоров, вовчику-братику!» — «Де29 се ти узяла собі і бичка і санки?» — «Е! Зробила». — «Підвези ж і мене». — «Е, вовчику! Не можна». — «Мені хоть одну ніжку». — «Одну можна». Він і положив, да од’їхавши немного і просить, щоби іще одну положить. «Не можна, братику! Боюсь, щоб ти саней не зламав». — «Ні, сестричко, не бійся!» — да і положив другую ніжку. Тілько що од’їхали, як щось і тріснуло. «Бачиш, вовчику, уже і ламаєш санки». — «Ні, лисичко! Се у мене був орішо'к, так я розкусив». Да просить оп’ять, щоб і третю ногу положить; лисичка і ту пустила, да тілько що оп’ять од’їхали, аж щось уже дужче30 тріснуло. Лисичка закричала: «Ох, лишечко!31 Ти ж мені, братику, зовсім зламаєш санки». — «Ні, лисичко, се я орішо'к розкусив». — «Дай же і мені, бачиш який, що сам їж, а мені і не даєш». — «Нема уже більше, а я б дав». Да і просить оп’ять, щоб пустила положить і послідню ногу. Лисичка і согласилась.
Так він тілько що положив ногу, як санки зовсім розламались. Тоді вже лисичка так на його розсердилась, що і сама не знала щоб робила! А як отошло серце, вона і каже: «Іди ж, ледащо!32 Да нарубай дерева, щоб нам оп’ять ізробить санки; тільки рубавши кажи так: «Рубайся ж, дерево, і криве і пряме». Він і пішов да й каже усе: «Рубайся ж, дерево, усе пряме да пряме!» Нарубавши і приносить; лисичка увидала, що дерево не таке, як їй нужно, оп’ять розсердилась. «Ти, — гово'рить, — не казав, видно, так, як я тобі веліла!» — «Ні, я усе теє казав, що ти мені казала». — «Да чомусь33 не таке рубалось? Ну, сиди ж ти тут, а я сама піду нарубаю», — да і пішла у ліс.
А вовк дивиться, що він сам остався; узяв да проїв у бичка дірку да виїв усе в середині, а напускав туда горобців34 да ще соломою заткнув, поставив бичка, а сам і втік35 . Аж лисичка прихо'дить, зробила санки да й сіла і стала поганять: «Гей, бичок-третячок!» Тілько він не везе. От вона встала, щоб поправить: може, що не так запряжено; да, не хотячи, одоткнула солому, а оттуда так і сипнули горобці летіти. Вона уже тоді побачила, що бичок неживий; покинула його да й пішла.
Легла на дорозі, аж дивиться — їде мужик з рибою; вона і притворилась, що здохла. От мужик і говорить: «Во'зьму я оцю36 лисицю, обдеру да хоть шапку собі зошью». Узяв да і положив ззаді у воза. Вона замітила, що мужик не смотрить, стала ногами викидувать рибу з воза, а когда побачила, що навикидала уже багато, тоди потихесеньку і сама злізла; сіла біля37 риби да і їсть собі, — коли біжить оп’ять той самий вовчик.
Побачивши, що вона їсть рибу, прибіг до їй да й каже: «Здорово була, лисичко-сестричко! Де се ти набрала стільки риби?» Вона каже: «Наловила, вовчику-братику!» А собі на думці: «Подожди, і я зроблю з тобою таку штуку, як і ти зо мною». — «Як же ти ловила?» — «Так, вовчику, уложила хвостик в ополонку38 , вожу тихенько да й кажу; ловися, рибка, мала і велика! Коли хочеш, то і ти піди, налови собі». Він побіг да зробив так, як казала лисичка. А лисичка стала за деревом да й дивиться; коли у вовчика зовсім хвостик примерз, вона тоді побігла в село да й кричить: «Ідіть, люди, вбивайте вовка!» Люди набігли з кольями да і убили його.
Однажды лиса украла лошадь с полной сбруей с телегою и давай разъезжать по' лесу. Попадается ей навстречу медведь. «Лисонька, посади меня», — говорит медведь. «Садись, сиволапый черт!» Медведь сел. Поехали; попадается им волк. «Лисонька, посади меня», — говорит волк. «Садись, серый вор!» После того попадается навстречу косой заяц. «Лисонька, посади меня», — говорит он. «Садись, косой!» Вот и поехали вчетвером и запели песни.