у піць, а ён дальш. Даганяець яна апяць; ён аглядываецца, відзіць, што недалеко, і гаворыць: «Госпаді, сахрані мяне і спасі маю душу!» І відзіць ён уперед сабе жалезны завод, і ўпадаець43 у гэту кузніцу. Кузнецы гавораць да яго: «Што, чужостранны чалавек, так абрабеў?» — «Пачтеннейшые гаспада! Сахраніце мяне ад нечыстай сілы і спасіце маю душу». Яны, ўзяўше, кузню заперлі наглухо. «Аддайце маё!» — гаворыць змея. Вот кузнецы гавораць ёй: «Праліжы жалезны дзверы, а мы яго табе на язык паложым».
Яна пралізала дзверы і язык ў средзіну ўсадзіла. Кузнецы ўзялі ўтраіх гарачымі клещамі за язык і гавораць: «Ступай, чужостранны чалавек! Што хочеш, з нею рабі». Ён выходзіць на двор і давай змею біць, і пабіў на ёй шкуру да касцей, а косці да мазгоў, і ўзяў яну з усем тулобіщом закапаў на сем сажон глубіны. Вод ён і цяпер жывець, да клочче жуёць, а мы хлеб, бо ў яго нет! І я там быў, мед-віно піў; па барадзе цякло, а ў губе ня было.
Иван Попялов
Жил сабе дед да баба, и было у них три сына': два разумных, а третий дурень — по имяни Иван, по прозванию По'пялов. Ён двенадцать лет ляжав у по'пяле1 , вопасля' таго встав из по'пялу и як стряхнувся, дак из яго злятело шесть пудов по'пялу. В том царстве, где жив Иван, не было дня, а всё ночь; ета зрабив змей. Во Иван и абазва'вся, штоб истра'бить етаго змея, да и ка'жа свайму батьку: «Тату! Зраби мини куцабу'2 в пять пудов». Узявши тую куцабу', ён пашо'в на по'ля и кинув яе' угару'3 и пашо'в дамо'в. На дру'гий день пришо'в Иван на по'ля, на то'я ме'ста, где падкинув куцабу', наста'вив лоб — як лятить тая куцаба', як уда'ря яго в лоб, да и разбилась надво'я.
Иван пришо'в дамов да и ка'жа свайму батьку: «Тату! Зраби мини другую куцабу' в десять пудов». Узявши тую куцабу', Иван пашо'в на по'ля да и кинув яе' угару': лятела тая куцаба' три дни и три ночи. На четвертый день пашо'в Иван на то'я ме'ста — як лятить тая куцаба'; ён наста'вив калено, и тая куцаба' разбилась на три части. По'пялов, пришо'вши дамо'в, загада'в4 батьку зрабить третью куцабу' у пятнадцать пудов. Узяв тую куцабу', пришов на по'ля и падкинув яе' угару': лятела тая куцаба' шесть дней. На сёмый день Иван пашо'в на то'я ме'ста; лятить тая куцаба', як уда'рицца аб лоб Иванав, дак аж лоб падався. Во ён ка'жа: «Ета куцаба' издержа змея!»
Во, сабравшись, Иван паехав с брата'ми пабивать таго змея. Едя ён да едя, аж стаить хатка на куриной ножке, а в той хатце живе' змей. Яны та'матка5 астанавились. Иван павесив сваи рукавицы да ка'жа брата'м: «Як из маих рукавиц патяче' кровь, дак прибега'йте ка мне на по'мачь». Сказавши ета, Иван пашо'в у хату и сев пад масто'м6 — аж едя змей на трёх галава'х: конь, спаткну'вся, сабака завыла, сокол затвеле'в7 . Змей гаво'ря: «Чаго ты, конь, спаткну'вся, сабака завыла, сокол затвеле'в?» — «Якжа мини не спатыкацца, — ка'жа конь, — кали пад масто'м сядить Иван По'пялов». Во' змей и ка'жа: «Выхади-ка суда', Иванушка! Памеряем с табою силы». Ён выхо'дя, и стали яны бицца. Иван пабив таго змея да и сев изно'ва пад мост.
Едя другий змей на шести галавах; ён и таго змея пабив — аж е'дя третий на двенадцати галавах. Ён и с тым став бицца и збив яму девять галов: не стало у змея силы. Глядять яны — аж лятить во'ран и кричить: «Кровь! Кровь!» Змей и ка'жа таму во'рану: «Ляти да маей жо'нки; яна заесть Ивана По'пялова». А ён ка'жа: «Ляти к маим брата'м; як яны приедуть, мы етаго змея убьем и тябе мяса аставим». Во'ран паслу'хав Ивана, палятев к яго брата'м да и став ка'ркать над их галавами. Браты' праснулись и, пачувши во'ранав крик, пабегли на по'мачь к брату; убили таго змея, взяли зме'еву галаву', и, пришо'вши к яго хате, яны разламили галаву' — и став белый свет па всяму царству.
Пабивши змея, Иван По'пялов с брата'ми пае'хав дамо'в и забыв взять рукавицы; вяле'в брата'м падаждать яго, а сам вярнувся за рукавицами. Як падъехав к ха'те и хатев взять рукавицы, глядить — аж там змеиха и змее'вы дочки' размавля'ють8 праме'ж сабою. Ён зрабився като'м да и став курня'вкать9 пад дверями. Яны пустили яго у хату. Ён, выслухавши всё, што яны гаварили, ухватив рукавицы и пабег. Прибегши к брата'м, сев на каня; во яны и паехали. Едуть яны да едуть; во пред ими зелёный луг, а на том лугу падушки шавко'вые. Во братья и кажуть: «Папасём ту'точка10 каней и сами аддышем»11 . Иван ка'жа: «Пасто'йтя, братцы!» — да, узявши куцабу', ударив па падушкам; из тых падушак патякла кровь.
Во яны паехали дальше. Едуть, едуть — аж стаить ябланька, и на той ябланьке залатые и сребряные яблачки. Во братья и кажуть: «Давайтя зъедим па яблачку». Иван гаво'ря: «Пастойтя, братцы! Я папробую», — и, узявши куцабу', ударив па той яблане; из яе' патякла кровь. Яны и паехали дальше. Едуть яны да едуть, во пред ими крыница12 . Братья и кажуть: «Напьёмся вады». А Иван По'пялов и гаво'ря: «Стойте, братцы!» Узявши куцабу', ён ударив па крынице, и из той вады зрабилася кровь. Луг, шавко'вые падушки, ябланя и крыница — ета всё были дочки' зме'евы.
Пабивши зме'евых до'чак, Иван По'пялов паехав с брата'ми дамо'в — аж лятить за ими змеиха, раззявила рот ад неба да земли и хатела Ивана праглинуть13 , Иван и браты' яго кинули ей три пуды соли. Яна праглину'ла тую соль, падумавши, што то Иван По'пялов, а дале як рассмакавала14 тую соль и убачила15 , што ета не Иван, пабегла знова вслед.
Во ён бача, што беда, як припустив каня да и схава'вся16 у кузню к Кузьме и Демьяну за двенадцать дверей. Змеиха прилятела да и ка'жа Кузьме и Демьяну: «Адда'йтя мини Ивана По'пялова!» А яны кажуть: «Пралижи языком двенадцать дверей да и бери!» Змеиха зачала лизать двери; а яны разагрели железные щипцы, и як только яна прасу'нула язык у кузню — яны ухватили яе' за язык и начали бить малата'ми. Убивши змеиху, спалили и по'пял па ветру рассыпали, а сами паехали дамо'в; стали жить да паживать, гулять да пиравать, мед да вино папивать. И я там быв, вино пив, и в роте не было', а па бараде только тякло.
Буря-богатырь Иван коровий сын
В некотором царстве, в некотором государстве жил-был король со своей королевою; не имели они детей, а жили вместе годов до десяти, так что король послал по всем царям, по всем городам, по всем народам — по чернети1 : кто бы мог полечить, чтоб королева забеременела? Съехались князья и бояры, богатые купцы и крестьяне; король накормил их досыта, напоил всех допьяна и начал выспрашивать. Никто не знает, не ведает, никто не берется сказать, от чего б королева могла плод понести; только взялся крестьянский сын. Король вынимает и дает ему полну' горсть червонцев и назначает сроку три дня.
Ну, крестьянский сын взяться взялся, а что сказать — того ему и во сне не снилося; вышел он из города и задумался крепко. Попадается ему навстречу старушка: «Скажи мне, крестьянский сын, о чем ты задумался?» Он ей отвечает: «Молчи, старая хрычовка, не досаждай мне!» Вот она вперед забежала и говорит: «Скажи мне думу свою крепкую; я человек старый, все знаю». Он подумал: «За что я ее избранил? Может быть, что и знает. — Вот, бабушка, взялся я королю сказать, от чего бы королева плод понесла; да сам не знаю». — «То-то! А я знаю; поди к королю и скажи, чтоб связали три невода шелковые; которое море под окошком — в нем есть щука златокрылая, против самого дворца завсегда гуляет. Когда поймает ее король да изготовит, а королева покушает, тогда и понесет детище».
Крестьянский сын сам поехал ловить на море; закинул три невода шелковые — щука вскочила и порвала все три невода. В другой раз кинул — тож порвала. Крестьянский сын снял с себя пояс и с шеи шелковый платочек, завязал эти невода, закинул в третий раз — и поймал щуку златокрылую; несказанно обрадовался, взял и понес к королю. Король приказал эту щуку вымыть, вычистить, изжарить и подать королеве. Повара' щуку чистили да мыли, помои за окошко лили: пришла корова, ополощины2 выпила. Как скоро повара щуку изжарили, прибежала девка-чернавка, положила ее на блюдо, понесла к королеве, да дорогой оторвала крылышко и попробовала. Все три понесли в один день, в один час: корова, девка-чернавка и королева.
Скоро сказка сказывается, не скоро дело делается. Чрез несколько времени приходит со скотного двора скотница, докладывает королю, что корова родила человека. Король весьма удивился; не успел он принять эти речи, как бегут сказать ему, что девка-чернавка родила мальчика точь-в-точь как коровий сын; а вслед за тем приходят докладывать, что и королева родила сына точь-в-точь как коровий — голос в голос и волос в волос. Чудные уродились мальчики! Кто растет по годам, а они растут по часам; кто в год — они в час таковы, кто в три года — они в три часа. Стали они на возрасте, заслышали в себе силу могучую, богатырскую, приходят к отцу-королю и просятся в город погулять, людей посмотреть и себя показать. Он им позволил, наказал гулять тихо и смирно и дал денег столько, сколько взять смогли.