З травня 1951 року по теперішній час я живу на рідній землі. За цей час я мав можливість наочно переконатися, наскільки мерзенною, брехливою і злочинною є діяльність націоналістичних центрів за кордоном та їх ґлаварів. Як тяжкий кошмар, я згадую свою діяльність в т. зв. Службі Безпеки 3Ч ОУН, котра в угоду Бандері, Стецькові та другим членам Проводу була скерована проти українського народу і української еміграції.
Яке ж дійсне становище в Україні, що з ним я зустрівся чоло-в-чоло, ще як тільки моя нога, ідучи стежками злочинів Проводу 3Ч ОУН і Бандери, ступила на килим рідних лісів і полів?
Я переконався, що дійсність, серед якої живе український народ, переходить всі сподівання, що з кожним днем переростає найсміливіші мрії.
При перших кроках на рідній землі я побачив всю безглуздість злонавмисної брехні про занепад української економіки, про голод і злидні робітників і колгоспників.
Я — живий свідок тих колосальних досягнень, які заіснували в Радянському Союзі і в УРСР. Все це є результатом усіх колосальних заходів, що їх провів Радянський Уряд і які отримали загальне схвалення і вдячність всього українського народу, а зокрема, населення західних областей.
Грандіозна розбудова промислових центрів всієї України, як теж Західної, особливо вугільних, газових і нафтових басейнів, спорудження численних гідро-, теплоелектростанцій, відбудова знищених і побудова нових міст, небувалий розвиток економіки і піднесення сільського господарства висунули Радянську Україну далеко вперед перед багатьма країнами Західної Європи.
Активна діяльність Радянської України на міжнародному форумі, як однієї з засновників Організації Об’єднаних Націй, участь України в міжнародних виставках, а в тій черзі в Марселі, блискучі успіхи українських республіканських хорових і танцювальних ансамблів — це беззаперечний атестат суверенності Радянської України.
Таким чином сама радянська дійсність показала, що на Україні не може бути грунту для існування націоналістичного підпілля, а тим більше для підривної роботи шпигунської диверсійних груп, що їх засилається з-за кордону.
Що це так, красномовно свідчить відоме вам з преси та радіо звернення Кука Василя Степановича до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном.
Можливо дехто з вас має деякі сумніви щодо розповіді Кука про дійсне положення на Україні, то я ще раз хочу ствердити, що це правда, і сказати з цього приводу декілька слів.
Давно вже всі, хто засліплений в свій час гаслами націоналістичних провідників, вірячи, що ті насправді кличуть на чесний бій український народ, розібралися що до чого, переконались, що їх найкращі сподівання вспромозі здійснити лише Радянська влада, і зараз залюбки трудяться, щоб піднести в славі свою Батьківщину. Цієї правди бояться главарі ОУН і роблять все можливе, щоб приховати її перед членством, й тому не дивно, що навіть я, член Проводу, став жертвою обману Бандери, Стецька, Ленкавського і тієї брехливої пропаганди, співавтором якої в свій час був і я, яка продовж років кричить про невдоволення українського народу рідною владою, про масові репресії і розстріли, про голод і злидні на Україні. А що вже говорити про низових націоналістів і всю трудову українську еміграцію, які ще й сьогодні знаходяться в полоні цього організованого злочинного обману.
Зустрівшись віч-на-віч з щастям українського народу, яке він осягнув в Радянській Батьківщині, я прийшов до твердого висновку, що найважчим злочином було б руйнувати його, як цього вимагали постійно від мене і інших Бандера, Стецько, Підгайний і Провід 3Ч ОУН.
Я зрозумів, що той, хто бажає щастя власному народові, не сміє виконувати накази тільки цих політичних авантюристів, які, жонглюючи перед очима членів і симпатиків ОУН високопарними гаслами про боротьбу за самостійну Україну, насправді розчинили і розмісили багно розколів, гризні, міжусобиць, щоб тільки задовольнити власні вождівські амбіції та пристрасті і в такий спосіб мати змогу перекочовувати від американської розвідки до англійської, від англійської до італійської, а там ще й до боннської і наввипередки один перед другим стати торгівцями-продавцями живого товару — голів своїх друзів.
Через те я, бувший член Проводу 3Ч ОУН, який продовж років був невідступним співпрацівником Лебедя, Гриньоха, Бандери, Стецька, Ленкавського і якому було доручено зміцнити рештки націоналістичного підпілля в Україні, в ім’я правди перед совістю народу, власною і перед вашою, дорогі друзі, заявляю, що вже майже від десятка років ніяких навіть решток націоналістичного підпілля не було й немає. Український народ прозрів, зненавидивши ОУН і УПА за всі ті лихоліття і страждання, принесені йому в попередні роки групами націоналістів-терористів, які виконували волю німецьких фашистів, а пізніше американських імперіалістів.
Через те, я хочу ще раз ствердити, що всі, хто розпинається про наявність ще сьогодні хоч би і розбитків націоналістичного підпілля в Західній Україні, всі ті, які вдавалися і вдаються до обману еміграційної громадськості про існування боротьби в Україні — це насправді найзапекліші вороги українського народу. Вони своїм підлим обманом хотіли і хочуть переконати широкі еміграційні маси про саму потребу такої боротьби, прагнули і прагнуть спровокувати їх на підривну діяльність проти Батьківщини, а самим поживитися досхочу на цьому і добитися кар’єри перших холуїв у ворогів українського народу. Ось кому завдячують свою неславну загибель багато з тих, які, давшись зловитись на гачок націоналістичного обману, гонимі злиденним еміграційним життям, пішли на Україну зі зброєю в руках.
Такою є правда про всі дії керівних органів і самих націоналістичних формацій ОУН, від ранніх початків їх існування.
ї я маю потребу довести до вашого відома, дорогі мої друзі і співвітчизники, і це перш за все задля вашого-таки добра. Звичайно, в один раз не розкажеш про всі колізії в Проводі, починаючи з гризні за портфелі і кінчаючи розпустою провідних членів ОУН, які я мав змогу на власні очі бачити і на що, як можливо і дехто з вас зараз, не звертав уваги. Але про це я буду ще мати нагоду розповісти вам, дорогі земляки.
Я хотів би вірити, що ніхто з Вас, дорогі друзі, не стане крокувати стежками злочинів, що їх визначують ще сьогодні Провід 3Ч ОУН, президія ЗП УГВР, АБН і всі інші націоналістичні формації, кидаючи вас в обійми ворожих розвідок, даючи вам завдання займатися шпигунством проти рідної Батьківщини — Української Радянської Соціалістичної Республіки.
З щирим бажанням вам щастя — Мирон Матвієйко.
Київ, 1960 рік
Діяльність оун — злочин проти українського народу
Розповідь колишнього оунівського провідника
Василя Михайловича Галаси
Моє життя було тісно пов’язане з українським націоналізмом. Ще сімнадцятирічним юнаком мене залучили до роботи в ОУН.
Народився я 1920 року в селі Білокриниця на Тернопільщині, в бідній селянській сім’ї. Мали ми лише руки до праці. Батька свого я не пам’ятаю, він помер молодим. Мати куховарили в людей — ходила по наймах. Зрозуміло, що жили ми в злиднях. Діти, як тільки підростали, також йшли в найми. Така доля спіткала й мене.
Змалку заздрив я тим дітям, що мали змогу вчитися. А я закінчив лише три класи. Хазяїну було зовсім не до вподоби моє ходіння до школи. Куркуль — це не добрий дядечко. Шкіру з м’ясом ладен стягти він з наймита.
А коли траплялась вільна година, найбільшою насолодою було для мене читати книжки. Справжня молодість не буває без романтики. З захопленням читав я про славних лицарів-козаків, що боронили свободу рідного краю, мріяв про подвиги.
Економічне і політичне становище українців під владою панської Польщі було тяжке. Рік у рік зростали національні обмеження, дедалі нестерпнішим ставав шовінізм польських правлячих верств. Все це штовхало мене на боротьбу за краще майбутнє своїх земляків.
У 30-і роки в селі Олесин на Тернопільщині, де я тоді проживав, широко провадили свою роботу українські націоналісти. Особливу увагу звертали вони на залучення до лав ОУН молоді. Один із верховодів місцевої ОУН помітив мій потяг до громадської діяльності. В 1937 році він рекомендував мене до організації. Формування мого політичного світогляду формувалося під безпосереднім впливом націоналістичної ідеології. Щиро повіривши, що ОУН має на меті благородні діла, я активно включився в її роботу.
Моя старанність і запал не залишилися непоміченими. Минув рік, і мені доручили керувати місцевою молодіжною організацією «Юнацтво». Пізніше я очолював Тернопільський повітовий, а згодом — окружний проводи, керував Човтківським і Бережанським окружними проводами. В 1943 році, за особистою вказівкою члена центрального проводу ОУН Романа Шухевича, мене було призначено керівником Перемишлянського обласного проводу ОУН, що безпосередньо підпорядковувався члену центрального проводу ОУН Ярославові Старуху.
На початку 1945 року я очолив референтуру новоствореного на території Польщі так званого Закерзонського крайового проводу. Після ліквідації оунівського підпілля на польських землях був делегатом центрального проводу ОУН, а потім очолив все націоналістичне підпілля на ПЗУЗ (Північно-Західні українські землі). Мене було введено до складу центрального проводу ОУН і УГВР (Українська Головна Визвольна Рада). Крім того, певний час в званні полковника я вважався виконуючим обов’язки командира УПА «Північ» (невдовзі по війні ця «армія» була знищена і існувала лише на папері, в окозамилювальних звітах закордонного керівництва ОУН іноземним розвідкам).
Багато хто з українських націоналістів знає мене під псевдами «Орлан», «Орест», «Назар», за літературним псевдонімом «Зенон Савченко» та іншими.
Такий стислий виклад мого націоналістичного життєпису.
І от тепер, після відбуття покарання за ворожу українському народові діяльність, після довгих роздумів над своїм минулим і глибокого ознайомлення з радянською дійсністю, з життям українського народу, я, колишній кадровий український націоналіст, прийшов до остаточного і безсумнівного висновку. Діяльність ОУН — то злочин проти українського народу, а моя особиста участь в ній — трагічна помилка. Сумління моє обтяжене всім учиненим українськими націоналістами.