зробив). Але це явно йшло врозріз із зобов’язаннями, взятими Бандерою.
І обидва ці високопоставлені мужі добилися свого: вони діждалися компрометуючого весь націоналістичний табір процесу над схопленими членами групи за наявність у них фальшивих доларів, тих самих доларів, духовним батьком яких був саме Микола Лебедь.
Чи на тому скінчилась доларова афера? О, ні!
Бандера, зваливши весь вантаж ганьби і відповідальності на мене та Баняса, не хотів розставатися з думкою про те, що скарб, захований у фальшивих доларах, втрачений для нього.
Замість того, щоб негайно доручити знищити друкарню фальшивих доларів та весь запас вже надрукованих доларів і тим самим затерти всі сліди цього нечуваного злочину, він наказав Климишину пустити їх в обіг.
Климишин радо взявся виконувати доручення Бандери, мріючи про великий заробіток для себе. Але Климишин— хитрун. Робити це сам він не наважився і в свою чергу доручив продавати фальшиві долари провокатору Яблоневі, який, розпихаючи ці долари наліво й направо, розповсюджував водночас чутки про те, що 3Ч ОУН — фальшівник доларів.
Американська кримінальна поліція то тут, то там фіксувала появу на «чорному ринку» фальшивих доларів, ідентичних до тих, які були знайдені при арештованих зз’язкових. Назрівав черговий скандал. Навіть Климишин занепокоївся. Але Бандера поспішив його запевняти, що, на випадок провалу, вся відповідальність знову впаде на мене, бо мені Бандера наказав брати за все відповідальність на себе.
Арештувавши зв’язкових і знайшовши при них фальшиві долари, американці піддали їх страшним тортурам. Один з них не витримав і розповів усе, як було. Він сказав, що Баняс вручав їм долари в присутності Бандери. Не міг він тільки назвати мого прізвища, бо не знав його точно і перекрутив його так, що офіцер американської кримінальної поліції зрозумів, що йдеться про Мацейка, виконавця атентату на польського міністра Перацького.
Цей офіцер аж руками сплеснув, що є нагода покарати «великого злочинця». Зачалися розшуки і гонитва. Згаданий зв’язковий погодився допомогти американцям зловити Баняса і Мацейка. Він припровадив американців у студентський гуртожиток на Фюріхштрасе, де він якийсь час перед своїм відходом на Україну проживав зі своїми друзями. Але там Баняса і Мацейка не було.
Американські криміналісти прийшли й до хати Баняса. Не заставши його, переказали, щоб він зголосився до них добровільно, бо вони його все одно зловлять. Переляканий на смерть перспективою сісти у в’язницю й втратити назавжди право на виїзд за океан, Баняс залементував переді мною і Бандерою, що він — невинна жертва, що йому не залишається нічого іншого, як піти і зголоситися до американців, і що він потрапить виплутати з біди і себе й Бандеру.
Бандера схопився за цю ідею і дозволив Банясові піти віддатися в руки американської кримінальної поліції, але під умовою, що він вигородить Бандеру, зваливши всю вину за фальшиві долари на мене. Так і сталося. Баняс пішов… Але хитрий охоронник Бандери розраховував, що наступив щасливий для нього момент блиснути своїми «дипломатичними якостями» перед американцями і налагодити при цій нагоді зв’язки з ними від імені проводу ОУН. Він зарекомендував себе перед американською кримінальною поліцією… аж сотенним УПА, заявивши, що прийшов вести переговори від імені проводу ОУН. Проте американський офіцер, привітавши пана «сотника» кількома ляпасами, стусанами в живіт і у недипломатичну частину тіла, зарепетував про Мацейка. Та коли Баняс відрекомендувався ад’ютантом Бандери, пан офіцер приступив до «переговорів».
«Переговори» почалися з того, що «дипломат» Баняс розповів усе, як і домовився з Бандерою. Він заявив, що Бандера нічого не знав про фальшиві долари, що цей Мацейко обдурив і його і всіх, забравши собі правдиві долари, а зв’язковим давши фальшиві.
Ці «дипломатичні переговори» закінчилися тим, що Баняс підписав документ, щоправда від свого імені, про співпрацю з американською кримінальною поліцією і зобов’язався допомогти зловити Мацейка та викрасти «його» друкарню фальшивих доларів.
Обидві сторони були надзвичайно вдоволені і розсталися друзями.
Баняс, повернувшись з «переговорів», розповів щиро про все Бандері й мені. Я, посміявшись в душі над наївністю цього дипломата, який намагався використати доларову аферу для зав’язання справді дипломатичних зв’язків з американцями для проводу 3Ч ОУН, дозволив йому «доносити» кримінальній поліції на себе все, що він «потрапить» про мене рознюхати.
Бандера ж, явно вдоволений з того, що Банясові майже пощастило вигородити його і зіпхнути всю вину на мене, наказав мені відправити свого начальника охорони на той світ. Я ще раз повторюю: наказав мені фізично знищити Баняса. Ще й зазначив, що треба негайно заткнути йому рота навіки, бо, мовляв, Баняс перетягнув мірку даних йому повноважень і йому не можна вірити, чи він насправді не захоче зрадити мене, а то й самого Бандеру, і що взагалі Баняс забагато вже знає, чого не повинен був знати.
Бандера, спробував схилити мене до свого чергового злочину, проговорився, що Баняс, знаючи його таємницю (я повинен був зрозуміти: таємницю про фальшиві долари), завжди зможе використати її навіть для шантажу проти Бандери. Але тут-то Бандера і справді зрадився з своїми інтенціями. І я, вже не вагаючись, відповів Бандері: «Саме тому, що Баняс знає вашу таємницю, добре було б, якби ви особисто не давали наказу про його фізичну ліквідацію»…
Не знаю, чи з мого тону, чи з погляду очей, чи зі змісту моєї відповіді, Бандера зрозумів, що я не маю на думці таємниці про участь Бандери в доларовій афері. Він замовк, але був вражений тим, що і я знаю ту, другу його таємницю, про яку, як він думав, знає тільки Баняс…
А яка ж ця друга таємниця Бандери, що задля неї Бандера захотів зігнати Баняса зі світу? Її історія коротка. Баняс і хлопці з охорони Бандери були свідками співжиття Бандери з його дружиною Славою. Вони не раз з обуренням розповідали мені, як провідник усієї ОУН бив свою дружину, а то й штурхав її в живіт тоді, коли вона була вагітна.
Один з хлопців, покинувши свій пост охоронця Бандери, прямо мені заявив, що він волить, щоб його розстріляли, але він не може дивитися на знущання Бандери над жінкою.
Коли жінка Бандери поїхала до родильного будинку родити третю дитину, Баняс віддав свою власну дружину в няньки до малих дітей Бандери. Того ж самого дня, коли вірний слуга Бандери повіз його дружину до родильного будинку, Бандера намагався зґвалтувати жінку Баняса, яка про все розповіла своєму чоловікові. Баняс, в свою чергу, з сльозами на очах, розповів цю таємницю мені.
В першій хвилині я хотів послати своїх хлопців, щоби відбити раз і назавжди Бандері охоту донжуанити. Думав навіть передати цю справу організаційному суду. Але сліпі й наївні побоювання за компрометацію інституції проводу всієї ОУН, а не Бандери, як особи, — взяли верх. Я так і сказав Банясові, і він погодився зі мною. Я порадив йому бути самому суддею над Бандерою, заборонивши говорити будь-кому про це.
І Бандері довелося пережити одну з найстрашніших ночей… Баняс бичував його жахливо… Здається, ще ніхто так не змалював його портрет, як провідника і як людини, як це зробив Баняс. Проте Бандера залишився Бандерою. Він чекав тільки нагоди, щоб помститися над Банясом.
Таку нагоду створила доларова афера. І тільки те, що «друга таємниця» Бандери була відома ще й мені, врятувало життя Банясові.
Розміри газетної статті не дозволяють продовжувати розповідь про всі ці події. Я хотів лише допомогти тим, хто ще тримається націоналістичних закордонних організацій, побачити дійсне обличчя вождів і вожденят, побачити їх такими, якими вони насправді були і залишилися.
М. В. Матвієйко. Чорні справи 3Ч ОУН. К, 1962, стор. 44–62.
Использованная литература
Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне. Т.1. — М., Л., 1924 г.
АП РФ. Ф. 3. Оп. 58. Д. 2. Л. 141–141 об. Подлинник. Машинопись.
AAN (Архив новых документов, Варшава). Ф. MSZ (МИД) 5459. Ед. хр. 6–7; Ф. 5460. Ед. хр. 83–85.
Брейар С. Украина, Россия и кадеты. // In memoriam. Исторический сборник. М.-СПб.
Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Л., Поклик сумління, 1993.
Бандера С. Перспективи української революції.
Бандера С. Фронт поневолених народів. «Сурма», Мюнхен, 1950 г.
«Без права на реабилитацию». К., 2005 г.
«Без срока давности». Х., «Фактор», 2002 г.
Бердник М. А. К истокам украинского национализма. «2000», № 26 (372), 29 июня — 5 июля 2007 года.
Бердник М. А. «Якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости приємливих їм людей». «2000», № 42 (386), 19–25 октября 2007 г.
Брусилов А. А. Воспоминания. М., Воениздат, 1963 г.
Брошюра «Свободный союз». Израиль.
Былинин В., Коротаев В. Портрет лидера ОУН в интерьере иностранных разведок. (По материалам АП РФ, ГАРФ, РГВА и ЦА ФСБ РФ).
Бош Е. Год борьбы. Киев, 1990 г.
Бузина О. Тайная история Украины-Руси. К., «Довира», 2007 г.
Бисага І., Галаса В. За велінням совісті. К., 1963 р.
Безыменский Л.А. Германские генералы — с Гитлером и без него. М., Мысль, 1964 г.
Ватикан и вторая мировая война. Публ. подг. Н. В. Максимовой и Б. А. Филипповым. «Наука и религия», 2000 г., № 5.
Верба І. Арешт Михайла Грушевського у 1914 році. Проблеми Історіїї України: факти, судження, пошуки. Видання № 6, 2002р.
Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів. Національна академія Служби безпеки України, К., 2007 р.
Ведєнєєв Д., Биструхін Г. «Повстанська розвідка діє точно і відважно.» Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА. 1940—1950-ті роки. К., 2006 г.
Ведєнєєв Д., Биструхін Г. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920–1945). Київ. Генеза, 2006 р.
Вісник Союзу визволення України. Відень, 1915. Ч. 9-10.
Ваврик В. Терезин и Талергоф. Филадельфия, 1966 г.