в наморднику і строгому нашийнику
хтось тримає його у дворі на ланцюзі
і нікому не показує
але всі можуть чути гавкіт та гарчання
хтось б’є його і тримає впроголодь
але від цього гріх стає злішим і навіть лютішим
вибачте за байку
Радониця
Допоможіть, люди добрі,
новонароджений параліч, люди добрі!
Смаглявий юнак сидить, схрестивши
атрофовані ноги,
і твердить, як заведений:
Допоможіть, люди добрі,
новонароджений параліч, люди добрі!
Христос Воскрес, Галино Миколаївно!
Квола, схожа на птаха, вірніше пташинку,
найпевніше – на синичку або горобчика,
вона повернулася в 1946 році з Парижа
на землю батьків.
З нею нічого не сталося,
як не дивно, чого не можна сказати
про її чоловіка, який невдовзі помер
під час короткого проміжку
між допитами в НКВС.
Вона захоплено розповідала мені про те,
що на всеношній благословляли
не тільки Касперівською, але і Казанською.
Пізніше я дізнався від неї,
що Казанську ікону, цей Покров землі Руської,
як назвав її святий
Інокентій Борисов,
вкрав, розщепив та спалив
якийсь руський мужик,
дорогоцінний оклад продав,
а гроші пропив.
Я ще тоді подумав – добре, що це зробив
не юдей, а саме руський, й не дивно
що країна залишилася без Покрову, без захисту.
Галина Миколаївна…
Вона перша поцілувала мене
зі словами «Христос Воскрес!»,
коли дізналася, що я нарешті прийняв
святе хрещення.
Ми удвох з Жоржем читали над нею псалми вночі,
гортаючи сторінки старообрядницької рукописної книги
початку дев’ятнадцятого сторіччя,
чомусь ця деталь нам здавалася важливою.
Допоможіть, люди добрі,
новонароджений параліч, люди добрі!
Христос Воскрес, Оленко,
моя дорогоцінна навіжена кума.
Як-то ти попросила, щоб я
проводив тебе пізно ввечері,
по дорозі ми щось співали,
наскільки пам’ятається – «Дванадцять розбійників».
Потім ти запропонувала мені зайти до тебе.
І я зайшов до тебе, і увійшов в тебе,
і це був страшний гріх – сподобитися куми хрестової,
але з іншого боку, якщо згадати Гоголя,
«а кому яке діло, що кума з кумом сиділа»,
стає не так страшно.
І де ті роки? І де наш похресник?
Бог простить мені наш гріх,
як напевно вже пробачив тобі.
Адже це було тільки раз у житті,
всього лише раз.
♦ ♦ ♦
Всі вартові заснули на бойовому посту.
Земля тряслася, вони не повели й вусом.
Два янголи допомогли з гробу вийти Христу
і пішли уздовж Єрусалимських вулиць з Ісусом.
А вартові все спали – чи сила в хлопців не та?
ні поворухнутися, ні підняти повіки.
Якась важкість у м’язах. У роті якась в’язка гіркота.
А начебто хлопці здорові – не старі й не каліки.
А начебто – сильні воїни, озброєні до зубів,
шовки, золочені шоломи, бронзові обладунки.
Їм ще не доводилось нести варту біля гробів.
Здавалося б, легка служба, з мертвим – які стосунки?
Кінь на чотирьох та й то спотикається, ось і на них найшло —
сон на посту порушення військового статуту.
Де тіло стояло – там воно і лягло,
й спить, якби випило якусь чарівну отруту.
І зміна прийшла намагається їх розбудити,
Одного трясуть за груди, другого – пхають.
Відвалений камінь від гробу. Як воякам зрозуміти,
що Божого Сина тільки для Воскресіння і розпинають?
Кажуть, понині сплять і не можуть підняти голів,
лише на годину в році переривають тягар летаргії
крики «Христос воскрес», Великодній спів,
в ночі урочисті дзвони Божої літургії.
Втім, я не переконаний у правдивості своїх слів.
А якщо хто знає точно – нехай розповість, як вміє.
♦ ♦ ♦
Я не писав заяви «Прошу прийняти до лав»,
«Прошу дати путівку на відпочинок в Сочі,
Але пам’ятав, що Христос смертю смерть подолав
і це було вибухом світла посеред гефсиманської ночі.
Я пам’ятав, що Господь колись Содом попалив,
що жінка Лота за погляд перетворилася на каміння.
Я уявляв собі, як посеред олив
Благодать та Закон шукають порозуміння.
Я уявляв собі Храм, уявляв собі річку Кедрон.
Й велике місто святе на горі понад Кедроном.
Так, ще були брати, їх звали Мойсей та Арон.
Арон не заїкався, а тому розмовляв з фараоном.
Я ненавидів доповіді протягом п’яти годин.
Уникав демонстрацій та не ходив на збори.
Я був один, але знав те, що Бог Єдин,
і засипаючи чув високі янгольскі хори.
Я був дивний юнак. Як казав про мене парторг —
релігійна інтоксикація є найгірший рід божевілля.
Але парторг давно вже потрапив у морг,
а я старий та живий, хоч це потребує зусилля.
♦ ♦ ♦
якщо вже вмирати то на високій горі
в якому-небудь віддаленому грецькому монастирі
де пірамідою складені праведників черепа й
куди не знайти дороги хіба що козячий плай
висить над прірвою келія дивитися у вікно
трохи легше вночі, в імлу відкрите воно
тільки Бог і зорі шепочуться тихо зі мною
небесна безодня ближче безодні земної
чагарник корінням по каменю лізе й лізе кудись
такому ніхто не скаже небезпечно скоріш зупинись
зупинись зірвешся в похмуру прірву гріха
рослинки не вівці немає на них пастуха
нема на чагарник управи ні на терни ні на траву
Син Людський не має де прихилити главу
♦ ♦ ♦
статуетка Мадонни на кшталт середньовічної матрьошки
відкривається тіло спереду всередині маленький вівтар
різьблені ангели незграбні трошки
в центрі на троні в короні Небесний Цар
кажуть Мадонна і після пологів Дівою збереглася
що черево Її Господь сотворив більше небес
оскільки в Ній дозрівало Немовля у трьох іпостасях
Батько не родився не помер Син помер, а потім воскрес
А Дух Святий наповнює все природа Бога єдина
бо Бог є Трійця славу співаємо їй
і вічне Царство Духа Отця і Сина
вміщала Пречиста Діва в утробі Своїй
все як і раніше вода текуча а небеса бездонні
земля тверда і сяє Сонце Правди між хмар
в місцевім музеї розфарбована статуетка Мадонни
тіло-браму відкрито на престолі Небесний Цар
Якщо б Христос не воскрес, марна була б віра наша —
так написав апостол.
А я думаю, якщо б Христос не воскрес,
якби раптом відкрилася печера,
в якій були б знайдені Його останки,
о, яке б невичерпне джерело для поклоніння
знайшли б люди,
від першого шийного хребця до нігтьової фаланги
мізинця лівої ноги.
В які дорогоцінні реликварїї ми уклали б
Його роз’єднані на дрібні фрагменти останки!
Думаю, Він знав це, адже Він знав усе.
І Він не дав нам такої можливості —
печера була порожня
і в плащаниці була порожнеча і відбиток тіла
на білій тканині.
І це нагадує нам слова апостола – якщо б Христос
не воскрес, марна була б наша віра.
Віра в те, що Христос не повстав з померлих.
♦ ♦ ♦
Сине Божий! Тобі днесь вклоняюсь і серце Тобі віддам.
У Причасті Вечері Тайної прийми мене, Йсусе!
Тому що не зраджу Твою Таємницю Твоїм ворогам
і Юди цілунком чола Твого я не торкнуся.
Але, як розбійник розп’ятий, благаю: у вірі зміцни,
мій Боже! І в царстві Своєму мене пом’яни!
♦ ♦ ♦
Храм ще темний. Співають усі: «Не ридай мене, мати».
Плащаницю несуть у вівтар. Западає тиша. Вона —
в честь «распятаго же за ни при Понтійстем Пілаті,
і страдавша, і погребенна». Мить єдина, одна —
промине у мовчанні. Тоді – задзвенять кадила.
Заспівають священики. Зверху підхопить хор.
Світлом засяяла дві тисячі років тому могила.
За хвилину – засяє пронизаний світлом собор.
Вдарять дзвони. Люди підуть ходою хресною,
прилаштовуючись до хору – здалеку чутно спів —
прикриваючи свічку долонею, із братами своїми одесную.
Господи, дай Своїм слугам, кожному, хто що просив.
Ти розтрощив нам душі Твоїм стражданням.
Ти поранив наш розум Твоїм терновим вінцем.
Тільки й радості в нас, що у третій день, згідно з Писанням,
Ти воскрес і вознісся, і тепер Ти – поруч з Отцем.
♦ ♦ ♦
Жінка дивиться прямо – в радості чи то в гніві,
чи то в любовнім шалі, й щільнішає, гусне мить.
А діва сидить за прядкою, сидить, як і личить діві,
погляду не підводить. Між пальців снується нить.
Нитка снується – від Благовіщення до Успіння Діви.
Тягнеться світла нитка посеред нетрищ пітьми.