Сліпуче сяйво кришталевої люстри так само освітлювало розкішну залу, де панувала мертва тиша. Я наблизився до столу, навколо якого застигли члени ТТБ, і натис маленьку кнопку на металевому стрижні. Парасоля зашурхотіла і відкрилася. На її масивній ручці засвітився пульт дистанційного керування з численними позначками, які я мав розшифрувати. Пильно вдивляючись у ці значки, я врешті звернув увагу на дві клавіші, розташовані поруч. На одній була зображена істота, що лежала, задерши догори кінцівки, на іншій ця ж істота стояла і виглядала цілком живою та здоровою.
Щоб заспокоїтись, я набрав повні груди повітря, а потім дуже повільно видихнув. Рука моя була твердою, коли я спрямував паралізатор на завмерлі постаті своїх друзів. Зупинивши погляд на обличчі Луни-Лі, я натиснув на потрібну (як мені здавалося) клавішу. Парасоля у моїй руці завібрувала, гострий штир на її кінці повільно розкрився і застиглі фігури освітилися пульсуючими синіми променями. Це тривало кілька секунд, після чого вібрація припинилася. Потужний багатофункціональний прилад повільно склався, перетворившись на звичайну, на перший погляд, парасолю-тростину.
– Знову ти граєшся цією небезпечною парасолею? – раптом почувся голос мого вічного суперника Гуньки-Мамая. – А куди шотландського богатиря подів?
– Чому в нас тарілки порожні? – озвалася й собі Пеппа-Лея, до якої після летаргійного сну, певно, знову повернувся скажений апетит.
– Климе, а чому ти в замку? – запитала Луна-Лі, стріпнувши світлим пухнастим волоссям, яке робило її голову схожою на кульбабку. – Ви ж зранку мали розпочати на Трепі операцію «Антижаб-4»?
– Виникли деякі ускладнення. І з вами також. Ти що, нічого не пам’ятаєш?
Луна заперечно похитала головою. Решта присутніх, які щойно отямились від дії Тютіного паралізатора, також розгублено оглядали залу.
– Я пізніше все поясню. А зараз прошу гостей розпочати бенкет. Пригощайтеся, господар замку пан Мак-Байбак скоро до вас приєднається. А Товариству Ботанів ще треба завершити деякі справи на горі Треп.
За мить уся наша команда: Луна-Лі, Саламандра, Бетмен-Мікроб, Спінер-Котигорошко, Гунька-Мамай, Голум-Фродо і навіть зголодніла Пеппа-Лея вже стояли біля мене, готові до чергових небезпечних пригод.
Розділ 22. І що б ми робили без клонів?
Замкнувши синьоморда Тютю у цирковому вагончику і залишивши його під пильним наглядом Слинька, господар замку приєднався до гостей у бенкетній залі. Нарешті члени ТТБ могли познайомитися зі справжньою шотландською гостинністю! Водій-далекобійник Бак допомагав родичу-мільйонеру розважати присутніх – він сипав дотепами й веселими примовками, підливаючи в келихи вишукані напої. І невдовзі в залі почувся радісний гомін, а зустріч із космічним монстром відійшла в минуле, стерлася з пам’яті, як страшний сон.
А тим часом наша команда ботанів розпочала другий етап операції "Антижаб-4". Першими на верхівку Трепа перемістилися ми з Жуком і Зайцем. Наш часоліт стояв на знайомій маленькій терасі серед заростів чагарника. З наметового містечка до мене долинали голоси мами й тата, і на мить мені знову схотілося бігти до них. Хоча я добре знав, що насправді це розмовляють не мої батьки, а їхні двійники, схожі на них, як близнюки.
– Музиканте, треба скоріше йти до підземної галереї! Ти зможеш непомітно провести нас крізь кромлех? – Жук, як завжди, підганяв мене і намагався командувати.
– Звичайно, зможе! Він у цьому мегаліті кожну каменюку знає, як власну кишеню. Он навіть ґулю набив, шукаючи найкоротший шлях до підземелля, – Заєць по-змовницьки підморгнув мені й закинув на плечі рюкзак.
– Ходімо, я вас проведу. Тут є стежка, по якій пані Соломія, Зізі та клони сьогодні зранку туди пішли.
До великої круглої брили, що прикривала вхід до криївки синьомордів, ми дісталися без пригод. Мені навіть не довелося натягати на долоню силіконовий відбиток жаб’ячої лапи, щоб каменюка відкотилася, – прохід був відкритий. З отвору виглядали рухомі сходи, вони ніби запрошували нас спуститися до підземелля.
– Слухайте, а може, не будемо чекати вертольотів з клонами і самі спустимося вниз? Уявляєте, який драйв там на нас чекає? – очі Жука горіли знайомим вогнем, а це означало, що мій друг-циркач ось-ось може вклепатися в чергову небезпечну авантюру.
– Ти сказився?! – різко обірвав товариша Заєць і глянув на годинника. – До прибуття повітряного десанту залишилося три хвилини!
А я схопив Жука за руку, бо він вже збирався стрибати на рухомі сходи і мчати назустріч шаленим пригодам. От що буває з людиною, яка захворіла на небезпечну хворобу пригодоманію. І саме цієї миті повітря розірвав гуркіт гвинтокрилих машин. Над вершечком гори Треп зависло три вертольоти. Вибравши зручний майданчик посеред наметового табору, гелікоптери приземлилися, і з них, мов горох, на землю посипалися клони.
– Ось тепер можна починати! – вигукнув я, дивлячись на юрбу однаковісіньких блакитних жабоподібних істот з синіми мордами.
І тут почувся голос Луни-Лі, яка скомандувала:
– Група номер один – оточити наметовий табір і знешкодити двійників!
За планом, який ми розробили, готуючись до висадки на Трепі, перша група, яку очолював Ромчик Гунька, блискавично оточила наметовий табір, відрізавши двійникам шлях до відступу. Двоє штучних близнюків кинулися до Ромчика, але він кількома невловимими рухами вирубив нападників. Їх, разом із рештою двійників, розмістили в наметах під пильним наглядом клонів.
– Група номер два – залишається охороняти вертольоти!
І команда клонів на чолі з Бетменом стала на варті біля гелікоптерів.
– Групи номер три, чотири і п’ять – за мною! – промовивши останні слова, Луна-Лі приєдналася до Саламандри, Фродо, Леї та Спінера, і вони разом з колоною синьомордих клонів рушили до входу в підземну галерею.
Треба сказати, що Жук недаремно хотів потрапити до підземелля. Бо драйву там вистачило на всіх. Спустившись рухомими сходами до підземної галереї, ми виявили, що величезні капсули порожні. Синьоморди, що досі перебували у стані анабіозу, зникли. Сліди їхніх перетинчастих лап обривалися біля круглого отвору в кам’яній підлозі. Саме крізь цей отвір, задіявши спусковий механізм, ми з бабусею минулого разу проникли на фабрику, де виготовлялися двійники членів ТТБ.
– Ну, і як ми туди спустимося? – схвильовано запитала Лея і розгублено глянула на свого вірного товариша Фродо.
Але відповів їй не він, а Луна-Лі, яка віддала команду:
– Змійка!
На наших очах клони витяглися в суцільну лінію і кожен вхопився за лапи того, хто стояв попереду. Ця довжелезна блакитна змія почала плавно опускатися донизу. Тривало це доти, доки останній клон синьомордихи Зізі зник в отворі. І враз я почув, як із підземелля пролунав голос моєї бабусі:
- Ну, нарешті! А ми тут вас зачекалися! Скоріше спускайтеся, бо конвеєр ми самі не зупинимо.
Пані Соломія задіяла підйомний механізм, і невдовзі вся команда ботанів разом з моїми друзями-циркачами Жуком та Зайцем опинилася внизу. Посеред підземного залу так само, як минулого разу, рухалася широка металева стрічка. Хоча зараз напівлюди-напівсиньоморди, які мали знімати з конвеєра безликих манекенів і приробляти їм людські обличчя, завмерли біля своїх столів. А весь простір підземної фабрики затопило ціле море клонів Зізі.
Вихованка Луни-Лі, яка знову начепила на голову червоного капелюшка й одягла квітчасте плаття, віддавала чіткі накази своїм клонам. Цього разу вбрання Зізі мене не дратувало – я розумів, що без нього вона б злилася із загальною масою блакитних жаб. Їй допомагали П’ятірка та Сімка, яким врешті вдалося зупинити безкінечний конвеєр. У залі запанувала тиша, і пані Соломія голосно проказала:
– Серед вас є істота, яку в той час, коли він був людиною, називали Сашком Смиком?
Напівлюди-напівсиньоморди, які перебували на різних стадіях переродження, продовжували стояти мовчазною юрбою, і ніхто з них не відгукнувся.
– Кактусе, ти втрачаєш останній шанс. Не можу обіцяти напевно, але, можливо, я поверну тобі людську подобу...
І раптом юрба недороблених синьомордів заворушилася і звідти вистромився ядучо-блакитний ірокез.
Замість епілогу
Власне, з того моменту, як Кактус вирішив піти на співпрацю з Таємним Товариством Близнюків, результат операції "Антижаб-4" можна було передбачити. Дізнавшись, що ми захопили Тютю, Кактус був готовий розкрити будь-які синьомордівські таємниці. Так ми довідалися про існування потайного виходу з підземної фабрики двійників, яким користувався Тютя, щоночі непомітно проникаючи в підземелля.
Саме крізь цей прохід він вивів на поверхню Трепа групу двійників, коли мої батьки з усією командою, що працювала на розкопках кромлеха, вирушили на Міжнародну конференцію дослідників мегалітів до Глазго. А до маєтку Мак-Байбака хитрий синьоморд добрався, використавши дельтаплан мого тата. Адже батьки здавна захоплювалися цим видом спорту, а над верхівкою Трепа завжди можна було вловити потужні повітряні потоки й летіти у потрібному напрямку.
Проникнувши в замок Мак-Бака під виглядом шотландського горянина, Тютя виманив господаря, приславши йому повідомлення про пожежу в його заповіднику. Головною його метою було знищення всієї нашої організації, члени якої вже тричі рятували Землю від хижих космічних прибульців. За допомогою парасольки-паралізатора він ввів у стан летаргії найдосвідченіших членів ТТБ і команду Таємного Товариства Ботанів. Адже нас він ненавидів найбільше і хотів помститися за те, що минулого року ми захопили синьомордівський інкубатор і завадили космічним хижакам знищити людську цивілізацію.
Того ж дня ми перевезли всіх прибічників Тюті до маєтку Мак-Байбака і тимчасово розмістили їх у циркових вагончиках. Згодом їх мали перевезти до заповідника, де у Бакового родича-мільйонера була дослідницька база. Саме там моя бабуся, вона ж видатна учена та винахідниця Соломія Джура, збиралася вести спостереження за мутаціями цих істот і, по можливості, повернути їм людську подобу.