Далее "Дон Жуан", как ему и полагается, искушает ее. Она не возражает против дальнейших искушений, но исключительно для укрепления своей сверхчеловеческой воли:
Долорес (екстатично, як мучениця на тортурах):
Я не прошу мене не спокушати!
В конце концов "испанский гранд" спокойно принимает "дар" и, как О. Бендер, заявляет Долорес, что, вообще-то, он ей ничего не должен:
…Я ж тепера бачу, що я і вам не завинив нічого.
Адже ви через мене досягли високого, пречистого верхів’я!
Это "верхів’я" ведет прямо туда, куда (по словам Долорес) "піде моя душа за вас на вічні муки". Т. е., в глубокие "зияющие высоты".
А преступления "безгрешного" (на основании папского мандата и по воле драматурга) "Дон Жуана" продолжаются. И это естественно. (Ведь когда "авангард прогрессивного человечества" приговорил всех к высшей мере блаженства, люди от этого не изменились — их грехи остались при них). Он соблазняет донну Анну, убивает Командора и т. д. Но это ровным счетом ничего не меняет: доктор сказал — в рай, значит — в рай. А Долорес — в ад. Да на меньшее она и не согласна. Не для того ее создавала писательница с "маніакальним станом душі".
Понятие "свобода совести" для Украинки — звук пустой. (Как и для других "научных" атеистов. Захватив власть, свободу совести они пытались уничтожить в государственном масштабе). Если для Аристотеля "говорящим орудием" был раб, то для Украинки "говорящими орудиями" были "Дон Жуан" и другие ее марионетки. (Под властью же атеистов в XX веке в грандиозных масштабах возродилось уже реальное рабство, перед которым померкли Египет и Вавилон).
Только один герой драмы был не вещью, а субъектом. Этот образ — "второе Я" автора. Она разъясняла Кобылянской: "Долорес ближче моїй душі… Такі, як Долорес, мусять відходити в тінь перед Аннами і стаються жертвами — властиво не Дон Жуанів, а власної своєї надлюдської екзальтації…" Иначе и быть не может: там, где "бог умер", обязательно жди "сверхчеловека" с его подвигами.
"Се тип мучениці природженої, що все мусить гинути розп’ята на хресті, хоч би мала сама себе на той хрест прибити, коли бракує для того катівських рук. Якби не було Дон Жуана, то знайшлось би щось інше, для чого вона б "душу разп’яла і заколола серце", бо там, де Анна могла б уже бути щасливою, Долорес ще б таки не знайшла свого святого Грааля…" С. Аверинцев писал: "Святой Грааль — в западноевропейских легендах таинственный сосуд, ради приближения к которому и приобщения его благим действиям рыцари совершают свои подвиги. Обычно считалось, что это чаша с кровью Иисуса Христа, которую собрал Иосиф Аримафейский, снявший с креста тело распятого Христа…" Обычно считалось так. Но только не в этом случае. Ибо там, где находится Христос ("одесную Отца"), нет места никаким "вічним мукам". Общение со Спасителем мучительно разве что для сатанистов.
"…Не знайшла свого святого Грааля, а се тому, що над нею ніщо "камінне" немає влади, і всі ті усталені форми життя, яким нарешті таки покорилась горда Анна саме тоді, якїй здавалось, що вона опанувала своєю долею, ті форми не покорили б ніжно упертої вдачі Долорес, бо, отже, вона і в монастир пішла не так, як всі, не для рятунку власної душі, а для пожертвування нею!" Конечно, таких монастырей отродясь не существовало. Но раз автору надо — появятся.
"…Вона і заручилась без надії на заміжжя, знов не так, як всі…" И опять "не так, як всі". Это у нее идея фикс: быть "не так, як всі".
"…Отже, усталені форми для неї тільки якісь містичні формули, що мають виражати, власне, невиразимі ні в яких формах почуття, але те, що в тих формах є "камінного", пригнітаючого, позбавляючого волі, не може мати влади над її вільною душею. Так я думаю про Долорес, але, на жаль не вміла передати тої думки читачам". Зато убедительно удалось передать читателям другую мысль: в этом произведении имеется одна-единственная "вільна душа". Все остальные — "говорящие орудия". Чьи? Автора с ее авторитарным менталитетом. Какова "господарка" — таково и "господарство", т. е. драма "Камінний господар".
"Долорес" в переводе означает "болезная". В данном случае болезнь была прежде всего духовной.
1.12. Украинка и черти
В Бога она не верила. Но без чертей обойтись никак не могла. "Чорт", "диявол", "біс" были частыми гостями в ее письмах:
— "Вся громада галицька, здається, скоріш би з чортом помирилась, ніж з поляками, в сьому я вже певна, бо придивилась добре до тутешніх польсько-руських відносин";
— "То тепер уже и "сам чорт не брат!";
— "Добре чорту в дудку грати, в очереті сидя, — одну зламав, друга буде, а на мінше діло!";
— "То ще побачимо, чий чорт старше буде, чи мій, чи того туберкульозного бацила!";
— "Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає";
— "Чи отримали Ви мого листа з чортами?".
Последняя запись объясняется так. По просьбе своего дяди прислать ему записи поверий про чертей, Украинка прислала три записи, сделанных в селах:
"Кажуть, що комарі — чортівські слуги і ту кров, що випивають, несуть чортові";
"Земля, що в чоловіка під нігтями, то чортова земля"; "Розплата з чортом душами родичів".
Сама она чертыхалась регулярно и по самым разнообразным поводам:
— "Утну я колись щось із Байрона, аж чортам жарко здасться!";
— "Я так була сердита на себе… що аж мене чорти брали";
— "Йдіть до біса";
— "Тип галицького поповича єсть і у нас, з таких найбільш складається "темна сила". Але цур їм проти ночі згадувать";
— "Ну, та нехай їм біс!";
— "Ох, галицькі справи, галицькі справи! Хай чорт мене вхопить, коли що-небудь в тому розумію!";
— "Скука у неї диявольська, але чого чоловік не втерпить, як знає, що се треба!";
— "Врешті скажу знов: хай чорт мене вхопить, коли що-небудь в тому розумію! Ну, та що вже, біс біду перебуде, одна мине, друга буде!";
— "Ганни Барвінок оповідання — просто чортівщина";
— "Так тільки годилось би хоч "чорте-бісе" відповісти";
— "Спішу, як чорт";
— "Може, і мине назавжди ся чортовичина з ногою";
— "У нас почалась якась чортяча зима";
— "Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає";
— "От чорти! Що ж було їм хоч раніш так сказати, то ти б не гибіла цілі свята чорт зна над чим!";
— "Немов чорти зірвалися з ланцюгів";
— "Іностранна література стоїть в Києві чорт зна як";
— "Хоч би навіть істерія чи який там інший диявол скрутила мені навіть праву руку…";
— "Та дурна істерія, хорея, слабість серця чибіс її зна, як вона зветься";
— "Сей конвульсивний напад не перший і неостатній, бо я тепер взагалі трохи біснувата";
— "Вся ця диявольська аптека";
— "Стан душі "як у чорта перед утренею";
— "Диявольськи ніяково";
— "Кінчаю листа як диявол";
— "Все ще чортовиння знов розпочинається";
— "Щоб не дуже як диявол оглядати";
— "В Києві всяка "правильность режима" пішла до диявола";
— "Я вже було просто "до чортиків" дійшла";
— "Ну і чорт з ними, коли так";
— "Та нехай їй чорт, тутешній дирекції";
— "На Кавказі сам чорт не розбере, де та малярія єсть, а де її нема";
— "Коли я можу жити тільки в Єгипті, та й то з якимсь "інтерстиціальним" бісом в тілі";
— "Коли б мені здоров’я і гроші, то я б ніякого чорта не просила, сама дала б собі раду";
— "Коли б мене чорт не прибив до ліжка, то, може б, діло було скоріш";
— "Я не написала Вам ні разу "через тих чортів", як було обіцяла";
— "Де мене тільки чорти не носили і куди ще хотять понести?!";
— "І ось усе чортовиння знов починається";
— "Чим чорт не жартує";
— "А щодо "легіона чортів", то й вони не найсильніші, і проти них знаходиться сила…";
— "Чорт зна куди і сила й час ішли";
— "Ті чорти, як почнуть сіпати, то вже трудно відчепитись";
— "І вродиться ж отакий чортовий організм!";
— "Ет, та чорт з ним, нарешті!";
— "Чорт знає, що таке!";
— "Мене аж чорти беруть, що оце мушу в хаті сидіти".
И так далее в том же духе в течение всей жизни. Если сюда добавить бесконечные "Цур їм"("Нехай їй цур!"; "Та цур їм, лихим!"; "А нехай йому цур врешті!"; "Та цур їм врешті"; "Хай їм цур!"; "Цур їй!"; "А врешті, все одно — цур їм!"; "А цур їм навіки"; "Ся зима збридила мені Киїїв — цур йому!" и т. д., и т. п.), то получаются неповторимые особенности эпистолярного стиля. А стиль — это человек.
"Ну и что тут особенного? С кем не бывает? Подумаешь, слова-паразиты?" Да, слова-паразиты. Но за этими словами-паразитами стоят именно эти сущности-паразиты. И если ты их регулярно поминаешь, то они — тут как тут. Если человек регулярно поминает нечистых духов, то они его тоже не забывают и паразитируют на нем. И в жизни, и в творчестве. (А за словами "Отец", "Сын", "Святой Дух", "Богородица" — стоят именно эти личности. Кто их поминает и к ним обращается, тот входит в общение именно с Ними).
Один из последних трудов, который разыскивала Украинка при жизни, назывался "Знадоби до галицько-руської демонології" (сей останній найбільш мені бажаний)". Эта книга была нужна для реализации замысла, который по первой строчке называется "Яка ж дивна, яка ж дивна оця щаслива сторона!.." В нем впечатляет уже простой перечень действующих лиц:
"Морока.
Домовик.