олею покійниці, в похоронному ході не брало участі духовенство і на труну не було кладено металевих вінків, тільки з живих квіток… В сьому є стільки правди, що авторка таких речей, як "В катакомбах", розуміється, не могла признавати ваги за церковними обрядами… Не тільки розпоряджень щодо похорону, але взагалі ніяких розпоряджень на випадок смерті Леся Українка ні давніше, ні під час останнього гострого періоду хвороби не робила (Коли не вважати на один ненадрукований вірш, про який писать ще рано. Цей вірш і не буде надрукований. Розпорядження)".
Что это за вирш — неизвестно. Но, чтобы судить о его содержании, достаточно знать, какие похороны устроили Украинке те, кто его читали (муж, мать, сестры). Квитка был прав в том, что "авторка таких речей, як "В катакомбах", розуміється, не могла признавати ваги за церковними обрядами". Поэтому, когда украинское радио, с одной стороны, то и дело повторяет в своем эфире эту антицерковную пьесу, а с другой — регулярно транслирует церковные богослужения, это выглядит как-то диковато (очевидно, множество "научных" атеистов окопалось в этих СМИ еще с советских времен). Но когда один человек (например, Ющенко) одновременно превозносит Украинку и желает "розбудувати єдину українську помісну православну церкву", то это напоминает уже расщепление личности (по-научному — "шизофрения").
1.16. Безбожное "счастье"
В 1895 г. писательница сочинила легенду под названием "Щастя" о первопричине всех человеческих зол: "Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. Цвіла божа мрія, розкішна й лагідна. Людське життя плило тихими хвилями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спокійне море. Великий спокій був на землі, й люди жили в спокою. Так було довго.
Злий дух спав у підземній країні. Він спав довгі віки, і сон його був лихий. Прокинувся злий дух і покликнув: "Лихі сни мучать мене! Душа моя рветься, нема мені спокою! А там, на землі, панує ясний спокій, мрія ворога мого цвіте і витає — і ніщо не бентежить її. Чи маю я носити сам мою тугу огненну, чи маю ховати мій смуток темний? Ні, я кину тугу в серце наймиліших дітей ворога мого, я розкину над ним смуток чорним покривом, і потьмариться мрія ворога мого".
Сначала он напустил на людей голод, потом — смертельную заразу. Но все это было как-то не очень эффективно. И тогда враг рода человеческого пустил в ход свое самое опасное оружие — утопию:
"Злий дух сидів у підземній країні і думав. І він створив думкою своєю дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. Він взяв її на свої дужі крила і полетів з нею геть високо понад землею. Була темна ніч, табори спали, тільки молоді пастухи сиділи навколо багаття — пастухи не спали в ночі, — вони співали. Наймолодший грав у сопілку, дивився на зорі, і очі йому були спокійні, як зорі. З неба покотилася велика блискуча зоря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вразила. Він крикнув у голос: "Дивіться, дивіться!" — і всі дивились туди, куди показувала його рука, — там упала зоря. Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: "Ходім туди!" — і всі пішли до світла. Всі бачили у світлі те, що було їм над життя миле, і всі бачили різно. Їм було так, мов у душі в них горів вогонь. Вони йшли все далі, і світло далі ставало. Вони все йшли, кололи ноги на колючезілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх, йшли і падали один по одному, бо сила покинула їх. А ясна, дивна постать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона неверталась, і ніхто не знайшов її.
Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: "О щастя, о ясне, загублене щастя!" І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя. І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зачарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце починало горіти. Хто разбачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках. І чутний був великий крик по всій землі: "Щастя! Щастя!.." З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча божа мрія. І злий дух утішився працею своєю". Среди борцов за счастье человечества Украинка и заняла свое видное место.
Искаженное отношение к Богу (грех) по-гречески называется ha-martia, что дословно означает "промах". На украинский это можно перевести как "збочення". "Збочення" в отношениях с Богом не могут не повлечь за собой "збочень" в межчеловеческих отношениях.
Зеров писал: "Змолоду пережила вона глибокий вплив Драгоманова; сприйняла вона і науку європейської індивідуалістичної думки, від такого запізненого в українській літературі Байрона до Ібсена та Ніцше; схвилювала її й глибока соціологічна та політично-економічна думка Маркса, і доктрина європейського соціалізму, що до нього пильну увагу заповідав українському громадянству ще Драгоманов. В другій половині 90-х років Леся входить до невеличкого гуртка шести (Каковський, Стешенко і інші), що ціллю своєю ставив студіювання Маркса. В 1900 році вона бере участь в російському соціал-демократичному журналі "Жизнь", де містить різні статті, присвячені то українському письменству, то соціалістичній літературі утопій, — тема, до якої потім вертається в "Новій громаді" Чикаленка-Грінченка 1906 р. У неї рано складається власний світогляд і власне світопочуття, обвіяні вольовою стихією та тонким сприйняттям трагічного… І індивідуалістичні настрої Ніцше, і марксівська наука перетворилися в ній органічно й грунтовно і дали своєрідний проріст… Перше, що впадає в око, це якийсь анти-християнський цієї філософії дух і тон. Змолоду перечитуючи праці, присвячені Біблії та пророкам, пильно раннім християнством займаючись, Леся Українка ніяк і ніколи не могла помиритися з основами християнського світогляду. Її "Грішниця"… "одержима" Маріам, що з природи не може прийняти проповіді всепрощення, раб-неофіт… — всі вони носять у собі частку душі авторової. І навіть досить пласка критика християнської теорії й практики у Іуди ("На полі крові") набирає часами яскравості й енергії, бо до його слів, природних в устах статечного господаря, дещо своєї нехоті доки дає сама Леся… Образ Прометея, горді заповіти прометеїзму — це у Лесі Українки не випадковий, не хвилинний настрій. Прометеївська непримиренність і богоборство носилися перед нею здавна… Як і Мавка, зчарував її цей образ на все життя. Антихристиянська, майже ніцшевської сили проповідь сполучалася у Лесі Українки майже з язичеським культом природи…" И добавляет еще один компонент ее мировоззрения: "Безперечний факт, що по смерті Драгоманова Л. Українка була близька до Марксової науки і під впливом її зоставалась досить довго, так що навіть в добу "Дзвону" видавці журналу вважали її за свого однодумця".
2. БЕЗБОЖНАЯ КЛАССОВАЯ БОРЬБА
"Бог есть свет, и нет в Нем никакой тьмы", — говорит апостол Иоанн. Если же человек усиленно отталкивается и отказывается от света, он обрекает себя на блуждания в потемках. Тогда все его способности и таланты превращаются в силу разрушительную. И чем больше способности, тем разрушительнее потенциал. (Из героев Достоевского самыми способными были убийца Раскольников, бесоодержимый Ставрогин, отцеубийца Иван Карамазов). Реформы их не устраивают. Таким нужны революции. В конце XIX и начале XX века многие жаждали революции пролетарской. Они вдохновлялись идеями Маркса. Эти идеи были руководством к действию и для украинских революционеров. Украинка писала: "Я можу виразити свій погляд на історію підмосковської України такою перифразою Маркса: "Ми гинули не тільки від клясового антагонізму, але й від недостачі його" — хотілось би доказати сю тезу, та, звісно, се залежатиме від снаги". Ей не хватало "клясового антагонізму", классовой борьбы. А Маркс учил, что для разжигания классовых антагонизмов нужно формировать у пролетариата классовое самосознание. И Украинка внесла свой посильный вклад в пробуждение классового самосознания среди украинцев.
В коммунизме, как и в безбожии, высшим авторитетом для нее являлись Гейне и Маркс.
2.1. Гейне и коммунизм
Немецкий еврей Генрих Гейне стал революционером в юности: "Взяться за оружие меня давным-давно принудило издевательство недругов, наглость чванных аристократов. Маршрут всей моей жизни лежал уже в моей колыбели". "Издевательство недругов" заставило "взяться за оружие" и девятилетнюю Ларису:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна…
Революционность органично сочеталась в немецком поэте с антихристианством: "Ни один поп не в силах заточить теперь в темницу немецкий дух; ни один благородный дворянчик не вправе больше кнутом гнать на барщину немецкие тела, и потому также немецкая муза снова должна стать свободной, цветущей, простодушной, честной немецкой девушкой, а не быть томной монашенкой или кичащейся своим происхождением рыцарской девой".
Гейне (как и Украинка) преклонялся перед идеями Великой французской революции и ее "наследником" Наполеоном. После победы Июльской революции 1830 года в Париже он, ликуя, записал в своем дневнике: "Исчезла моя жажда покоя. Теперь я снова знаю, чего хочу, что должен, что обязан делать… Я сын революции, и я снова берусь за неуязвимое оружие, над которым мать моя, благословляя, произнесла заклятье… Цветов! Цветов! Я украшу главу свою венком перед смертным боем. И лиру, дайте мне лиру, чтобы запел я боевую песнь… Слова, подобные пылающим звездам, что падают с высоты