Любов до України тільки декларувалася, її у наших чиновників — не густо. І зараз ми опинилися на гігантській купі світового сміття. Тим більше, понадіялися на західні демократії, мовляв, вони нам допоможуть. Насправді ж Захід зацікавлений, аби Україна, Росія, Бєларусь, Казахстан були економічно слабкими, залежними сировинними придатками. Я роблю висновок, що зараз Україна як організм знаходиться в стані клінічної смерті. Тобто, надія є. Але, щоб серце запрацювало, потрібні сильні реаніматори… Відновлюють козацтво, чіпляють дерев'яні шаблі, булавами обвішуються. Проте насправді це — містифікація, карикатура на козацтво. Перед Україною є вибір: стати нацією творців або руйнаторів. Зараз фактично ми руйнатори. Не треба брати за взірець США.Необхідно розраховувати на власні сили. Маємо певну кількість енергетики — інтелектуальної, сільськогосподарської, промислової — давайте використовувати її на благо народу» («Чернігівські відомості», 23.04.93 г.).
Во время похорон отца люди увидели вверху журавлиный клин. Когда тело опускали в землю, птицы над могилой перестроились, будто принимая в строй его душу, и полетели к родным гнездовьям, на восток. А нам остается надеяться, что идеи отца о братстве Духовных Республик свободных народов, объединенных любовью и взаимопониманием, когда-нибудь станут реальностью.
Мирослава Бердник
Журнал «Архивы Украины», 2012 г. № 3