(velkoruská, ukrajinska, karpatoruská), признали за собой 461849 чел., а по переписи 1930 г. ruska а maloruská (ukrajinská) - 549169 чел. - Прим, издателя).
159 Грицак, Нарис історії України, 166-86; Yekelchyk, Stalin’s Empire of Memory, 13-18. По вопросу о том, сколько человек погибло во время Голодомора, см. John-Paul Himka, “How Many Perished in the Famine and Why Does It Matter?” in BRAMA, 2 February 2008, URL: http://www.brama.com/news/press/2008/02/080202himka_famine.html.
160 Грицак, Нарис історії України, 189-90, 193-94.
161 Szymon Rudnicki, “Anti-Jewish Legislation in Interwar Poland,” in Antisemitism and its Opponents in Modern Poland, ed. Robert Blobaum (Ithaca: Cornell University Press, 2005), 148-88; Motyka, Tak było w Bieszczadach, 36-41; Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 181-82.
162 Mirosław Szumiło, Ukraińska Reprezentacja Parlamentarna w Sejmie i Senacie RP (1928-1939) (Warsaw: Neriton, 2007), 21-51, 193-240.
163 Włodzimierz Borodziej, Geschichte Polens im 20. Jahrhundert (Munich: С. Н. Beck, 2010), 124-76; Rafał Pankowski, The Populist Radical Right in Poland. The Patriots (New York: Routledge, 2010), 15-21.
164 Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 194-98.
165 “Zarys historyczny Ukrainy, organizacje i działacze,” AAN, MSZ, 9377, 1.
166 Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 12-14, 52-53.
167 Cornelia Schenke, Nationalstaat und Nationale Frage: Polen und die Ukrainer 1921-1939 (Hamburg: Dölling und Galitz Verlag, 2004), 226-30; Andrzej Chojnowski, Koncepcje polityki narodowościowej rządów polskich w latach 1921-1939 (Wrocław: Ossolineum, 1979), 18-19.
168 Paweł Korzec, “Polen und der Minderheitenvertrag (1918-1934),” Jahrbücher für Geschichte Ost-europas Vol. 22, No. 4 (1975), 523, 540-41; Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 396.
169 “Tryumfalne powitanie Ministra Becka,” Gazeta Lwowska, 2 October 1934, 1.
170 Timothy Snyder, Sketches from a Secret War. A Polish Artist's Mission to Liberate Soviet Ukraine (New Haven: Yale University Press, 2005), 67, 136-37, 142-44, 166-67, 190; Schenke, Nationalstaat und nationale Frage, 243-44, 460; Borodziej, Geschichte Polens, 158.
171 Mick, Kriegserfahrungen, 301-3; Grzegorz Mazur, Życie polityczne polskiego Lwowa 1918-1939 (Cracow: Księgarnia Akademicka, 2007), 149.
172 Mazur, Życie polityczne, 119-20,148.
173 Ibid, 140-41, 144-46, 151.
174 Цит. по Микола Посівнич, “Молодість Степана Бандери,” в Степан Бандера, ред. Посівним, 2006, 15.
175 Shimon Redlich, Together and Apart in Brzezany. Poles, Jews and Ukrainians 1919-1945 (Bloomington: Indiana University Press, 2002), 56. О другом нападении на польского учителя см. Jan Rogowski, Lwów pod znakiem swastyki. Pamiętnik z lat 1941-1942, ZNiO, syg. 16710/ П, 15-16.
176 Об уничтожении портретов см. “Raport dzienny Nr. 272 z dn. 24 października 1934 r.,” ДАЛО ф. 121, on. 2, спр. 134, 66. Об уничтожении польского флага см. Redlich, Together and Apart, 69. О похоронах Украины см. Redlich, Together and Apart, 57. О дальнейших нападениях на учителей см. “Komunikat Nr. 7 о działalności Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów w latach 1932-1933 i 1934. Część III. Działalność O.U.N. w 1934 r.,” AAN, MSZ, syg. 5316, 108.
177 Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 64-66; Motyka, Tak było w Bieszczadach, 36-37; Janina Stobniak- Smogorzewska, Kresówe osadnictwo wojskowe 1920-1945 (Warsaw: Oficyna Wydawnicza RYTM, 2003), 58, 101, 217-19. (“Із червня 1919 року і до кінця 1935 року на території Волинського, Львівського, Станіславівського й Тернопільського воєводств було створено близько 41 тис. осадницьких господарств, із них - 3 569 господарств військових колоністів на Волині. Загальна кількість землі, що підлягала парцеляції для створення державних, приватних, військових та самостійних господарств у чотирьох вищеназваних воєводствах, за цей час становила 629 934,4 г.”. См. Виздрик Віталій, Польське військове осадництво на західноукраїнських землях у 20-30-х роках XX ст. в Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, (№ 21, 2013): 48-52.; ’’Осадники (колонисты), лесники (сотрудники корпуса лесной стражи) и польские военнопленные расселялись в Архангельской (40 тыс. чел.), Иркутской (11 тыс. чел.), Свердловской (13 600 чел.), Молотовской (9142 чел.), Вологодской (16 тыс. чел.), Алтайском крае (6 тыс. чел.) и других традиционных для спецпереселенцев областях Русского Севера, Урала и Сибири. К январю 1941 года в 20 областях и краях страны находилось 137 351 чел. спецпереселенцев этого польского потока. Более 70 тысяч беженцев-поляков на учет спецпоселения не ставились, но условия их жизни были также очень тяжелыми”. См. в Бердинских В. Спецпоселенцы. Политическая ссылка народов Советской России. Москва, НЛО, ред. С.Иванов, 2005, стор. 635. - прим. издателя).
178 Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 62-63, 71-72. Доходы украинцев с высшим образованием были намного ниже, чем доходы польских служащих, работавших в государственных учреждениях и составлявших в них большинство. В то время как украинец, работавший в сельскохозяйственной компании, зарабатывал 50-60 злотых, учитель государственной средней школы зарабатывал 500 злотых в месяц. Ср. Богдан Чайковський, "Фома”: Рекламна фірма Романа Шухевича (Львів: Mc, 2005), 36.
179 Christoph Mick, “Kto bronił Lwowa w listopadzie 1918r.? Pamięć o zmarłych, znaczenie wojny i tożsamość narodowa wieloetnicznego miasta,” in Tematy polsko-ukraińskie, ed. Robert Traba (Olsztyn: Wspólnota Kulturowa Borussia, 2001), 65-71.
180 Курган Люблинской унии во Львове - это искусственный холм, возведенный на расположенной в пределах города вершине горы Высокий замок. Курган был создан в 1869-1890 гг. поляками Львова в ознаменование 300-летия Люблинской унии и в дальнейшем имел важное символическое значение.
181 Mazur, Życie polityczne, 123; Мірчук, Нарис історії ОУН, 51.
182 Mick, Kriegserfahrungen, 413. На 17 сентября 1939 года только в концлагере в Берё-зе-Картузской насчитывалось 4500 украинских заключенных. Ср. Ireneusz Polit, Miejsce odosobnienia w Berezie Kartuskiej (Toruń: Wydawnictwo Adam Marszałek, 2003), 120.
183 Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 954.
184 Ibid, 932.
185 Mazur, Życie polityczne, 139.
186 C 1935 года Мудрый был лидером УНДО. Паньковский был членом УНДО, а до Первой мировой войны даже служил в Имперском совете Австрии, как представитель консервативно-демократической Украинской национально-демократической партии (УНДП), см. Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 1010-11; Szumiło, Ukraińska Reprezentacja, 17.
187 Стахів, Крізь тюрми, 55-56.
188 Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 891-905, 932-33, 940.
189 Ibid, 547-57.
190 “Nasza walka, jej cele drogi i metody,” липень 1931, ЦДІАЛ ф. 205, oп. 46, спр. 1033, 13.
191 О врагах Украины см. “Хто нам ворог?” Сурма, серпень-вересень 1928, 1-2. Об УНДО и её отношениях с ОУН, а также об отношениях Шептицкого с ОУН, см. Szumiło, Ukraińska Reprezentacja, ЗО, 32-33, 43, 104, 177, 184-85. О сотрудничестве между ОУН и УНДО см. Andrzej A. Zięba, Lobbing dla Ukrainy w Europie międzywojennej. Ukraińskie Biuro Prasowe w Londynie oraz jego konkurenci polityczni (do roku 1932) (Cracow: Księgarnia Akademicka, 2010), 359-61.
192 О концепции перманентной революции см. “Перманентна революція,” Сурма 37, № 10 (1930): 4-7. О концепции национальной революции см. Микола Сціборський, “Передпо-силка національної революції», Розбудова нації, 54-55, № 7-8 (1932): 161-69.
193 О концепции перманентной революции, революционных планах, ориентации на польских повстанцев XIX века и эклектичном стиле ОУН см. в «Перманентна революція», Сурма, 37, № 10 (1930): 4-7. О фашистских, антисемитских и расистских компонентах идеологии ОУН, а также о естественном и аутентичном качестве нации, см. Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 571-603; Брудер, «Den ukrainischen Staat», 39-47; Carynnyk, Foes of our rebirth.
194 Осип Бойдуник, “Як дійшло до створення Організації Українських Націоналістів,” в Євген Коновалець та його доба, під редакцією Юрія Бойко (Мюнхен: Цицерон, 1974), 359.
195 Władysław Żeleński, Akt oskarżenia przeciwko Stefanowi Banderze, Mikołajowi Łebedowi, Darji Hnatkiwskiej, Jarosławowi Karpyncowi, Mikołajowi Klymyszynowi, Bohdanowi Pidhajnemu, Iwanowi Malucy, Jakóbowi Czornijowi, Eugenjuszowi Kaczmarskiemu, Romanowi Myhalowi, Katerzynie Zaryckiej, oraz Jarosławowi Rakowi, Warsaw, 2 October 1935 (опубликовано в виде брошюры), 83.
196 Об осведомителях в ОУН см. “Proces о zamordowanie ministra Pierackiego. Zeznania komisarza Dugiełło,” Gazeta Polska, 4 December 1935, 7. Одним из самых важных осведомителей в ОУН был Ярослав Барановский. См. Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 566.
197 Данило Шумук, За східним обрієм, (Париж, Смолоскип, 1974), 12-24.
198 Р. Лісовий, Розлам в ОУН: Критичні нариси з нагоди двадцятиріччя заснування ОУН