Журнал — страница 39 из 39


12 [мая]

Проводил Грицька Галагана в Малороссию и пошел к графине Н[астасье] И[вановне] с целью устроить себе постоянную квартиру в Академии. Она обещает. И я верю ее обещанию. Расставшись с Н[астасьей] И[вановной], зашел ненадолго к художнику Микешину и потом к Глебовскому. Счастливые юноши и пока счастливые художники!

По приглашению Троцины и прочих земляков пришел я к Дюссо в 5 часов обедать и неожиданно встретил нижегородских моих приятелей Лапу и Бабкина. После обеда ездили с Троциною и Макаровым кое-куда неудачно.


13 [мая]

Заказал медную доску. По дороге зашел к Курочкину и не застал его дома. Зашел к землячке Гресевич – то же самое. Зашел к Градовичу и в дверях встретил сестру Троцины, сегодня возвратившуюся из-за границы. Свежая и здоровая. Поездки за границу старых больных дев без прислуги должно принять за нормальное лекарство.

DO BRATA TARASA SZEWCZENKI

Wieszczu ludu – ludu synu,

Tyś tem dumny, boś szlachetny,

Bo u skroń twych liść wawrzynu,

Jak ton pień twych, smutny, świetny.

Dwa masz wieńce męczenniku,

Oba piękne, chociaż krwawe,

Boś pracował nie na sławę,

Lecz swe braci słuchał krzyku.

Im zamknięto w ustach jęki —

Ach! I jęk im liczon grzechem!

Tyś powtórzył głośnem echem

Zabronionych jęków dźwięki.

I nad każdym tyś przebolał

I przepłakał nim urodził, —

Lecz duch z wyżyn się okolał

I duch pierś twą oswobodził.

Smutny wieszczu! patrz cud słowa!

Jako słońca nikt nie schowa,

Gdy dzień wzejdzie, tak nie może

Schować słowa nikt z tyranów; —

Bo i słowo jest też Boże

I ma wieszczów za kapłanów.

Jak przed grotem słońca pryska

Ciemnej nocy mrok i chłód,

Tak zbawienia chwila bliska,

Kiedy wieszczów rodzi lud!

Antoni Sowa

Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька,

Та ще й головонька.

Ніхто не заплаче по білому тілу, по бурлацькому,

Та й по бурлацькому.

Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, ні жона його,

Та й ні жона його;

Ой тілько заплаче по білому тілу товариш його,

Та й товариш його.

Прости мене, брате, вірний товаришу, можеть я умру,

Та й можеть я умру.

Зроби мені, брате, вірний товаришу, з клен-древа труну,

Та з клен-древа труну.

Поховай мене, брате, вірний товаришу, в вишневім саду,

Та в вишневім саду;

В вишневім садочку, на жовтім пісочку під рябиною,

Та й під рябиною.

Рости, рости, древо тонке, високеє, кучерявее,

Та й кучерявее;

Та іспусти гілля зверху до коріння, лист додолоньку,

Та й лист додолоньку;

Покрий теє тіло бурлацькеє біле ще й головоньку,

Та ще й головоньку.

А щоб теє тіло бурлацькеє біле та й не чорніло,

Та й не чорніло

Од буйного вітру, од ясного сонця та й не марніло,

Та й не марніло.

Вечером был у Желяковского, и он мне записал свое прекрасное стихотворение. А Каменецкий записал малороссийскую песню. Первая песня, которую я знаю без рифмы.


14 [мая]

Дни нечаянных встреч. Третьего дня с Лапой, вчера с Троциной, а сегодня прихожу к графине Н[астасье] И[вановне] обедать и встречаюсь с моим единым, моим незабвенным другом М. С. Щепкиным. Он приехал сюда по случаю юбилея Гедеонова и, не зная моего адреса, искал меня в Академии и зашел к графине, зная, что я там бываю. Догадливый мой великий друг.

После обеда графиня со всем семейством и мы с нею отправились к адмиралу А. В. Голенищеву. Старик был в восторге от неожиданного гостя. Тут же встретил я и познакомился с декабристом бароном Штенгелем, с тобольским другом М. Лазаревского.


15 [мая]

Обещался быть у М[ихайла] С[еменовича] в 7-мь часов утра и проспал до 10-ти. Хорош приятель. Ушел в Эрмитаж и работал до трех часов. Вечером пошел до Семена и не застал дома.


16 [мая]

Не умывшись, поехал к М[ихайлу] С[еменовичу], но он уже исчез. С горя зашел к Курочкину – спит. Зашел к Энгельгардту – в ванне. Пошел к меднику, взял доску и на авось зашел к землячке М[арье] С[тепановне], застал дома. Наболтавшись досыта, провел ее к Градовичам и пошел домой. Вечером восхищался пением милочки Гринберг; с Сошальским и Семеном в восторге заехали ужинать к Борелю и погасили свои восторги у Адольфины. Цинизм!


17 [мая]

Из приюта Адольфины в 7 часов утра отправился к М[ихайлу] С[еменовичу], застал еще в халате. Наговорились и уговорилися обедать у К. Д. Кавелина, что и исполнили в 4 часа. Вечером был у Семена и не застал дома. Гульвиса!


18 [мая]

Очаровательная Александра Ивановна Артемовская сегодня именинница. М. Лазаревский купил для нее роскошный букет цветов, а я отнес ей и преподнес. И я в барышах, и она не вправе сказать, что я поздравил ее с пустыми руками. И вежливо, и дешево.

Отобедав у именинницы, я с Лазаревским вскоре отправились к графине Н[астасье] И[вановне] и нашли там М. С. Щепкина. Великий друг мой по просьбе графини прочитал монолог «Скупого рыцаря» Пушкина, «Фейерверк» и рассказ охотника из комедии Ильина. И прочитал так, что слушатели видели перед собою юношу пламенного, а не 70-летнего старика Щепкина. Гениальный актер и удивительный старик. По обещанию и я с горем пополам прочитал им свои «Неофиты». Не знаю, насколько они меня поняли. По крайней мере, внимательно слушали.


19 [мая]

В 12 часов проводил моего великого друга М. С. Щепкина на Московскую железную дорогу. На Михайловском театре смотрел Садовского в роли Расплюева («Свадьба Кречинского»). После Щепкина я не знаю лучшего комика. Самойлов далеко уступает Садовскому. Г. Снеткова 2[-я] просто кукла. Как бы хороша была в этой роли моя незабвенная Пиунова.


20 [мая]

До трех часов работал в Эрмитаже. Обедал у моих старых друзей Уваровых. Сергей Уваров, веселейший толстяк на свете, сказал следующий экспромт разносчику апельсинов:

Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь

Под бременем тягостной ноши.

Напрасно ты голосом звонким кричишь:

«Лемоны, пельцыны хороши!»

Не обольщай меня мечтой

Плодов привозных из чужбины,

Нет, душу полную какой-то пустотой

Не соблазнят златые апельсины.

Я отжил жизнь свою давно,

И все души моей желанья

Сосредоточивши в одно

Разоблаченно[е] от счастья ожиданье.

Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь…

Вечером был у Семена, и милейшая Александра Ивановна играла лучшие места из «Трубадура». Очаровательно играла.

Повернувся я з Сибірі,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

Та не маю волі.

Слідять мене злії люди

День, час і годину, —

Прийде туга до серденька,

То ледве не згину.

Комісари, ісправники

За мною ганяють;

Більше вони людей вбили,

Чим я грошей маю.

Зовуть мене розбойником,

Кажуть, що вбиваю, —

Я нікого не вбив іще,

Бо сам душу маю.

Возьму гроші в багатого,

Убогому даю,

І так людей поділивши,

Сам гріха не маю.

Маю жінку, маю діток,

Однак їх не бачу;

Як згадаю про їх долю,

То гірко заплачу.

Треба мені в лісі жити,

Треба стерегтися,

Хоть, здається, світ широкий,

Та ніде подіться.

Сочинение этой весьма немудрой песни приписывают самому Кармелюку. Клевещут на славного лыцаря. Это рукоделье мизерного Падуры.


13 [июля]

СОН

На панщині пшеницю жала,

Втомилася. Не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом;

Розповила, нагодувала,

Попестила і, ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться: бо й сам

Уже не панський, а на волі

Та на своїм веселім полі

Удвох собі пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть…

Та й усміхнулася небога.

Прокинулась – нема нічого.

На Йвася глянула, взяла,

Його гарненько сповила;

Та щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла…

Остатню, може; Бог поможе,

То й сон твій справдиться.